Значення в інших словниках

  1. Віко — Віко Джамбаттіста (1668–1744) — італійський філософ, історик та юрист. Віко прожив усе своє життя і помер майже невідомим світові в Неаполі, де з 1699 до 1741 року очолював університетську кафедру риторики. Енциклопедія політичної думки
  2. віко — Ві́ко. 1. Покришка, верхня частина предмета, яка закриває його. Треба ще придбати таблицю оголошень. Є се скрипочка, котрої віко з дротяної сітки (Канюк, 1906, 20). 2. Назва місткості як міра ваги, кількості. Українська літературна мова на Буковині
  3. віко — ВІ́КО, а, с. Верхня частина діжки, скрині й т. ін., якою їх закривають. Коровай поклали на віці од діжі (І. Нечуй-Левицький); Скриня була важка. Гнат шарпнув за віко, і віко відскочило (М. Словник української мови у 20 томах
  4. Віко — (Vico) Джамбаттіста, 1668-1744, італ. суспільний мислитель і філософ історії; предтеча сучасного історизму й наукової теорії суспільного розвитку. Універсальний словник-енциклопедія
  5. віко — див. покришка Словник синонімів Вусика
  6. віко — 1. повіка, кліпка, кліпавка 2. це див. кришка Словник чужослів Павло Штепа
  7. віко — I. КРИ́ШКА (верхня частина предмета, якою затуляють у ньому отвір), НА́КРИВКА, ПО́КРИШКА, ЗА́КРИВКА розм., ПО́КРИВКА діал.; ЛЯ́ДА (дверцята, котрі опускають на отвір у стелі, погребі, танку тощо); ВІ́КО (у діжці, скрині тощо). Словник синонімів української мови
  8. віко — ВІ́КО, а, с. Верхня частина діжки, скрині й т. ін., якою їх закривають. Коровай поклали на віці од діжі (Н.-Лев., III, 1956, 73); Скриня була важка. Гнат шарпнув за віко, і віко відскочило (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  9. віко — Верхня частина діжки, скрині тощо, якою їх закривають. Коровай поклали на віці од діжі (І.Нечуй-Левицький); Перші грудочки, перемішані з сльозами, глухо впали на віко домовини (М.Стельмах). Літературне слововживання
  10. віко — ві́ко іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  11. віко — -а, с. Верхня частина діжки, скрині й т. ін., якою їх закривають. Великий тлумачний словник сучасної мови
  12. віко — Ві́ко: — тут: повіка [54] Словник з творів Івана Франка
  13. віко — Ві́ко, -ка, -ку; ві́ка, вік Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. віко — Віко, -ка с. 1) Крышка сундука, квашни, бадьи, гроба й пр. Мил. 169. Вас. 150. Зроблю.... на діжку віко. Ном. стр. 295, № 155. Зриваю з труни віко, припав до неї. Г. Барв. 212. 2) Вѣко. МВ. І. 57. Словник української мови Грінченка