Липа, Юрій Іванович

Липа, Юрій Іванович (1900, Одеса — 1944) — укр. історіософ, теоретик геополітики, поет, письменник, громадський діяч, лікар. Навчався на юридичному ф-ті Одеського ун-ту (1917 — 1918). Від 1919 р. — емігрант у Польщі. Закінчив медичний ф-т Познанського ун-ту (1929), студіював політику та економіку у Школі політичних наук (Варшава, 1929 — 1930). Зорганізував літературну групу "Танк" (Маланюк, Теліга та ін., 327 липинський Варшава, 1929 р.) з програмовою настановою на радикальну сепарацію від рос. культури, ідею великодержавності, культ героїзму і шляхетності, конструктивізм та енергію. Друкувався в "Літературно-науковому віснику" (від 1933 р. — "Віснику"), редагованому Донцовим. Відхилив (1943) пропозицію відомства Розенберга очолити маріонетковий уряд України. На ультимативну вимогу Армії Крайової (1943) залишив Польщу і переїхав із сім'єю на Львівщину (1943). Відмовився емігрувати. Був тортурований енкаведистами. До 1930 р. — передусім поет, потому — ще й прозаїк, від 1936 р. — історіософ, політичний мислитель. Прикметні риси Л. як поета — інтелектуалізм, унікальне відчуття Середньовіччя, графічна суворість образів. За Донцовим, Л. — найбільший укр. поет після Шевченка, Лесі Українки, Франка; за Маланюком — укр. Рильке (або Валєрі). Речник (і один з будівничих) ідеології волюнтаристського активізму. Наріжна засада світогляду Л. — "творча праця", яка героїчно-жертовно стверджує Правду власного "Я" і "Я своєї раси". Розумів світ як зіткнення будівничого і руїнницького початків, а людину — свідомим і вільним (або несвідомим і "знаряддєвим") виразником одного з них. Ідеолог "нової великості" України; фундатор бачення України в нетрадиційних для укр. суспільної думки XIX — XX ст. геополітичних координатах. Розглядати Україну як посередницю між Заходом і Сходом — це, на переконання Л., нищити характер і духовність українства, заражати його вірусом "пораженства". Л. — автор "Чорноморської доктрини", за якою "Чорноморський простір" — це "життєдайний простір України", а вона — його життєдайне сонце, цивілізаційно-культурна потуга. Імперську Росію бачив державою "гноблення, хаосу і руйнування", краєм викривлень, "де спочатку постає адміністрація, а потім життя". Монографічно узасадничив ідею неминучості "розподілу Росії".

[br]

Основні твори: "Бій за українську літературу" (1936); "Призначення України" (1938); "Панування, Труд і Лад" (1940); "Чорноморська доктрина" (1940); "Розподіл Росії" (1941); "Ліки під ногами" (1943).