Мах, Ернст

Мах, Ернст (1838, Турас, нині Туржани — 1916) — австр. фізик і філософ. Разом із Авенаріусом — фундатор емпіріокритицизму, зокрема такого його відгалуження, як махізм. По закінченні Віденського ун-ту од 1861 р. працює у ньому приватдоцентом. У 1864 — 1867 рр. — проф. математики ум. Грац, у 1867 — 1895 рр. — проф. фізики Празького ун-ту, у 1895 — 1902 рр. — проф. історії і теорії індуктивних наук в ун-ті Відня. Філософські праці М. були своєрідною реакцією на кризу класичного природознавства. Розкривши логічну неспроможність класичних уявлень про абсолютні простір і час, М. сформулював принцип — все, що відбувається, пояснюється взаємодією тіл — як вимогу емпіричного визначення вихідних понять науки. Через тезу — весь зміст нашого досвіду є справою наших органів чуття — М. будує свою теорію пізнання на сфері відчуттів, заперечуючи існування поза ними будь-яких матеріальних сутностей. Цю сферу відчуттів М. ще називав "нейтральними враженнями" або "нейтральними елементами досвіду". Згідно з М., кожна наука вивчає відчуття певного типу, а єдність усіх наук полягає у віднаходженні спільних моментів взаємодії цих різних типів. Зрештою, М. вийшов на підсумкове положення, за яким увесь світ є сукупністю наших відчуттів.

[br]

Основні твори: "Механіка як наука" (1868); "Аналіз відчуття" (1886); "Простір і геометрія" (1906); "Принципи фізичної оптики" (1921).