агностицизм

АГНОСТИЦИЗМ (від грецьк. αγνωστοζ — непізнаваний, недоступний пізнанню) — філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об'єктивного світу, обмежуючи пізнання сферою явищ. Термін "А." введений англ. природознавцем Гекслі у 1865 р., але елементи А. можна знайти ще в античній філософії, зокрема у Протагора, софістів, скептиків. Найбільш послідовно А. обґрунтований у філософських системах Г'юма та Канта. Г'юм виходив з того, що пізнання обмежене сферою чуттєвого досвіду, а тому загальні поняття, зокрема поняття матеріальної субстанції, є лише ілюзорними поняттями. Не обмежившись критикою поняття матеріальної субстанції, Г'юм відмовився і від духовної, або ментальної субстанції, як трансцендентного "Я". Кантівский А. ґрунтується на різкому розмежуванні явищ досвіду та речі в собі як непізнаваної, реальної основи явищ. Суперечливість вчення Канта про річ у собі та різне її тлумачення (річ у собі як трансцендентний реальний об'єкт, як поняття-ноумен та як ідея світу, душі та Бога) зумовила і половинчастість трактування А. Кантом. З одного боку, наполягаючи на активності розуму в процесі пізнання, а з іншого, обстоюючи існування принципової межі між пізнанням і дійсністю, яка не може бути подолана, Кант обмежує пізнання сферою розсудку на основі апріорних форм чуттєвості (див. простір і час) та апріорних категорій. Коли ж розум намагається вийти за межі чуттєвого досвіду і осягнути світ як безумовне ціле, або як річ у собі, він обов'язково стикається з появою антиномій — суперантиномій — суперечливих одна одній і одночасно однаково обґрунтованих відповідей на те саме запитання. Отже, А. Канта полягає в неможливості пізнання світу як речі в собі. Гносеологічною причиною появи А. є відносність і історична обмеженість знань та споглядальний підхід до процесу пізнання.