добро

ДОБРО — основна позитивна категорія моралі, що є повною протилежністю зла; відображає сукупний зміст вимог і цінностей моральної свідомості. За давніх часів розуміння Д. визначалося переважно уявленнями про міфологічно санкціоноване, узвичаєне, цінне або корисне для людського життя і діяльності. В цьому відношенні воно збігалося з поняттям блага; сліди такого збігу досі відчутні в європейських мовах. В античній філософії Д. теж зазвичай розглядається як синонім або різновид блага, хоча з часом набуває чіткішого концептуального окреслення. Так, у Платона змістом "божественних", або "більших" благ (які він протиставляє благам "меншим", тобто здоров'ю, красі, силі й багатству) слугують власне моральні чесноти людини. Аристотель, критикуючи платонівську ідею блага самого по собі, розвинув разом з тим класифікацію благ, релевантну з етичної точки зору (поділ благ на "поціновані", "схвалені" і "блага-можливості", а також на такі, що завжди або лише принагідно заслуговують на вибір). У стоїків об'єктом етичної рефлексії стає Д. як вільне дотримання чеснот автономним індивідом на засадах "правильного розуму". Християнська традиція розглядає Д. як втілення божественної волі, стан благої повноти й довершеності творіння Божого, адекватність людського Волевияву релігійно санкціонованій ієрархії цінностей. Секуляризація європейської культури в Новий час спричиняє дискредитацію теїстичного тлумачення Д. і редукцію останнього до раціоналістично осмисленої корисності (Сліноза, Гоббс, Мандевіль, Гельвецій, Гольбах, Бентам та ін.). Заперечуючи проти такої редукції, Кант визначає Д. як відповідність волевияву або вчинку людини апріорному моральному законові; Гегель тлумачить Д. як одне з загальних визначень абсолютного духа. Конкретне розуміння Д. в рамках тієї чи іншої філософсько-етичної концепції зазвичай обумовлювалося специфічною спрямованістю самої цієї концепції: так, існують спроби ототожнити Д. із щастям (евдемонізм), онтологічною досконалістю (перфекціонізм) тощо. Критику подібних "натуралістичних" підходів до визначення Д. дає з позицій етичного інтуїтивізму англ. філософ і етик Мур. В роботах Мура та його послідовників (Решдел, Леард, Бленшард та ін.) інтуїтивно осягнуте Д. постає кінцевою підставою для виведення усіх інших моральних категорій. Аксіологічно-інтуїтивістський підхід в дослідженні проблеми Д. на базі феноменологічного методу розвивають Шелер, Н. Гартман та ін. В умовах сучасного етичного плюралізму, диверсифікації ціннісних моделей різних соціальних груп зростає значення соціологічних і соціально-психологічних контекстів осмислення етичного Д. Водночас загострюється потреба в діалогічному, комунікативному осмисленні останнього крізь призму ідей відкритості, "діалогічної налаштованості", "зверненості до Іншого" (Бубер, Левінас та ін.). Як стрижньова ідея моральної свідомості, Д., подібно до істини і краси, очевидно не може здобутися на остаточне сутнісне визначення; сама невичерпність ідеї Д. налаштовує на нарощування нових вимірів етичної проблематики, відкриття нових обріїв морального освоєння світу. Разом з тим, ця ідея має бути артикульованою в суспільній свідомості достатнім чином, щоб уможливити людям розпізнавати конкретні ситуації вибору Д. і зла і знаходити правильні рішення. Поєднання сутнісної відкритості ідеї Д. з обґрунтуванням її життєво-практичного застосування "тут і тепер" — важливий напрям осмислення проблеми Д. в сучасній етиці.

Т. Аболіна, В. Малахов

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. добро — навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ((до́брому) ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Фразеологічний словник української мови
  2. добро — Усе добре, ур. благо, кн. позитив; (людське) майно, власність, багатство, скарб, неґ. БЕБЕХИ; ЯК ПР. ДОБРЕ, в порядку. Словник синонімів Караванського
  3. добро — добро́ іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  4. добро — Добро, -ра с. 1) Добро, благо. Лихо не без добра. Ном. № 4900. Добра твого (Боже) язик переказати не може. Чуб. ІІІ. 17. За мов добро — штовх мене в ребро. 2) Имущество. Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде, що щиро стережуть добра своїх панів. Словник української мови Грінченка
  5. добро — ДО́БРЕ (так, як слід), ХО́РОШЕ, ГА́РНО, СЛА́ВНО, ГАРА́ЗД, ГО́ЖЕ, ВДА́ЛО (УДА́ЛО), ПО-ЛЮ́ДСЬКОМУ (ПО-ЛЮ́ДСЬКИ), ПОРЯ́ДНО рідше, ДО ЛА́ДУ́, НА СЛА́ВУ розм., ДОБРЯ́ЧЕ підсил. розм., ЗДО́РОВО розм., ЛА́ДНО розм., ЛЕ́ПСЬКО розм., ПО-БО́ЖОМУ розм., ФА́ЙНО діал. Словник синонімів української мови
  6. добро — ДОБРО́, а́, с. 1. Усе позитивне в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям; благо; протилежне лихо, зло. Добра не жди, Не жди сподіваної волі — Вона заснула: цар Микола Її приспав (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  7. добро — Бодай тобі добро поза кожне ребро. Жартівливе побажання щастя. Від лиха до добра, не далека дорога. Від бідування до розкошів дуже близько. В тім самім часі, що робиться зло, мож зробити і добро. На роблення добра иетреба більше часу, як на роблення лиха. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. добро — добро́: ◊ лише́ вла́сне добро ма́ти в оці → лише ◊ то не добром па́хне → пахнути ◊ чуже́ добро не грі́є, хиба́ чужи́й кожу́х → чужий ◊ чужи́м добром си́тий не бу́деш → чужий Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. добро — давати добро чи згоду? В усному мовленні, а часом і на письмі замість звороту давати згоду вживають давати добро. Так робити не слід. Адже іменник добро означає “сукупність належних комусь речей, предметів, цінностей і т. ін.; майно”. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  10. добро — див. багатство; благо; надбання; хай Словник синонімів Вусика
  11. добро — -а, с. 1》 Усе позитивне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям; благо; прот. лихо, зло. || Добра, корисна справа, вчинок і т. ін. Не доводити до добра — бути причиною неприємних наслідків. У (в) добрі із сл. жити, рости і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  12. добро — Добро́, -ра́, -ру́, в -брі́; до́бра, дібр Правописний словник Голоскевича (1929 р.)