довіра
ДОВІРА — морально-практичне ставлення індивіда до партнера у спілкуванні, яке ґрунтується на вірі в його чесність і щирість. Особистісна настанова у стосунках Д. передбачає обопільне очікування позитивних (благих) наслідків. Д. може прибрати наївну (дитячу) форму; набувати символічного значення (клятва, присяга та ін.); триматися на особистій відданості чи пристрасті; базуватися на дотриманні інтересів спільної справи Н. айбільш поширеною і усталеною формою Д. є авторитет — у взаєминах дітей і батьків, учнів і вчителів та ін., а також у владних стосунках, напр., у ставленні до авторитету лідера. Ця форма Д. ґрунтується на ієрархії, і тому може перейти у догматизм. Абсолютна значимість і цінність притаманні Д. у взаєминах дружби і любові, а також — у спрямуванні релігійної свідомості (довіра до Бога). У ділових, партнерських стосунках юридичним гарантом Д. є договір, який регламентує взаємні обов'язки сторін.
Значення в інших словниках
- довіра — дові́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- довіра — -и, ж. Те саме, що довір'я. Великий тлумачний словник сучасної мови
- довіра — вте́ртися (влі́зти, вкра́стися) / втира́тися (вла́зити) в дові́р’я (в дові́ру) до кого, рідше кого, зневажл. Домогтися чиєїсь прихильності, любові і т. ін. будь-якими засобами. Фразеологічний словник української мови
- довіра — ДОВІ́РА (ставлення до когось, що ґрунтується на впевненості в його правоті, чесності, щирості тощо), ДОВІ́Р'Я, ВІ́РА рідше. Розмовляє (Федір) з нею одверто — виходить, вона викликає в нього довіру (А. Словник синонімів української мови
- довіра — Дові́ра, -ри, -рі, -рою (ж. р.) і дові́р’я, -р’я, -р’ю, -р’ям (н. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- довіра — ДОВІ́РА, и, ж. Те саме, що дові́р’я. Між молодим індійцем і українським хлопчиком одразу ж проліг невидимий місток довіри (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 65); — А коли довірите щось, намагатимусь вашу довіру виправдати… (Ю. Янов., II, 1954, 136). Словник української мови в 11 томах