екзистенція

ЕКЗИСТЕНЦІЯ (від лат. existo — існую) — специфічно людське існування у світі, що характеризується як "позамежове" (трансцендентальне) відносно натуралістично-психологічних параметрів буття і як посутньо незагальне — однократне, унікальне. Термін "Е." запроваджений датськ. мислителем К'єркегором у 40 — 50-ті рр. XIX ст.; від нього започаткована назва філософії — "екзистенціалізм". Термін "Е." етимологічно походить від лат. дієслова exsistere, який, на відміну від дієслова sistere (що акцентує момент сталості існування — лишатися, утримувати, тривати тощо), означає процеси порушення сталості, виходу "за межі" її (виступати, виходити, виростати тощо) Ц. е вказує на духовний характер специфіки людського існування на противагу існуванню матеріальних, субстанційних речей і явищ, оскільки духовність є унікальною ознакою людини. Люди, за християнською традицією, є тілесно тотожними істотами і різняться лише душею, яку Бог для кожної людини творить персонально і тим самим робить її принципово "позамежовою" щодо земного світу (істотою "не від світу сього"). Е., за Гайдеггером, є інтенційним щодо об'єктивного буття "буттям-свідомістю", однократним і тому принципово неузагальнюваним "тут (ось)-буттям", лише "торканням" (а не просторовим "перебуванням в"), "світловою плямою" в бутті. Тому Е. завжди "передує сутності" (Сартр), що виступає похідною від Е. Звідси свобода Е., її принципова недетермінованість зовнішніми щодо духовності чинниками, укоріненість у дусі, у "внутрішній людині".

І. Бичко