еліта

ЕЛІТА (від лат. eligo — вибираю) — група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 — 1941) та Парето (1848 — 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 — 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів). Ідейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях — виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму. Відповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший — консерватизм, другий — націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.

В. Лісовий

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. еліта — -и, ж., збірн. 1》 Найкращі екземпляри яких-небудь рослин, що їх відбирають для виведення нових сортів. 2》 Гарантоване щодо чистосортності, найдоброякісніше сортове насіння, вирощуване селекційно-дослідними установами. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. еліта — елі́та (франц. elite – краще, добірне, від лат. eligo – вибираю) 1. Гурток людей з пануючих верств буржуазного суспільства, мовляв, вибраних, найкращих. 2. Найкращі рослини,. Словник іншомовних слів Мельничука
  3. еліта — елі́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. еліта — Група людей, яка вирізняється чи має привілеї порівняно з рештою суспільства з огляду наявності певних ознак чи матеріальних цінностей, що цінуються суспільством. Універсальний словник-енциклопедія
  5. еліта — 1. Найдоброякісніше, сортове насіння, найкращі рослини або тварини, отримані в результаті селекції, призначені для подальшого розмноження чи розведення: еліта картоплі. Пох. елітний (елітна порода, елітне господарство). 2. книжн. Літературне слововживання
  6. еліта — (народу) провідники, верховоди, батьки, о. дріжджі суспільства, сметанка, сіль землі, передова верства; (обрана народом) обранці, як ім. найкращі; З. П. естеблішмент, вищий <�фешенебельний> світ, вища кляса <�клас>. Словник синонімів Караванського
  7. еліта — рос. элита (фр. elit — краще, добірне, від латин. eligo — вибираю) — найвидатніші представники будь-якої частини суспільства (напр., творча Е., політична Е., фінансова Е. тощо). Eкономічна енциклопедія
  8. еліта — Сметанка Словник чужослів Павло Штепа
  9. еліта — ЕЛІ́ТА, и, ж., збірн. 1. Найкращі екземпляри яких-небудь рослин, що їх відбирають для виведення нових сортів. Організовано тепер районний насінний розсадник по розмноженню еліти картоплі (Картопля, 1957, 165). Словник української мови в 11 томах