еманація

ЕМАНАЦІЯ (від лат. emanatio — витікання) — поняття неоплатоністської філософської традиції, яке означає перехід від вищого і досконалого онтологічного ступеня Універсума до менш досконалих і нижчих його ступенів. Одним із найпоширеніших образів Е. є сонце і сонячне світло, які зустрічаються у Платона, надалі сприймаються християнською теологією в особі Псевдо-ДіонісіяАреопагіта, а також арабо-мусульманською та європейською середньовічною думкою. Вплив концепції Е. простежується у пантеїзмі Еріугени, нім. містиків XIV ст. (Екхарт та ін.), у вченні Кузанського.

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

еманація — емана́ція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
еманація — кн., витікання, виділяння, випромінювання; (хем. елемент) радон. Словник синонімів Караванського
еманація — -ї, ж., книжн. 1》 філос. Термін, який означав сходження нижчих форм буття з єдиного універсального непорушного начала. 2》 тільки одн. Витікання, випромінювання, виділення чого-небудь звідкись. 3》 Те, що витікає, випромінюється, виділяється звідкись. Великий тлумачний словник сучасної мови
еманація — Випромінь Словник чужослів Павло Штепа
еманація — емана́ція (від лат. emanatio – витікання) 1. Рєлігійно-філософський термін, що позначає витікання, випромінювання з божественного начала всієї різноманітності світу. 2. Радіоактивний хімічний елемент, символ Em, ат. н. 86. Словник іншомовних слів Мельничука
еманація — Філософське поняття в неоплатонізмі, яке означає процес виділення з Абсолюту його частини (іпостасі), яка, відповідно, може створювати наступну еманацію; кожна чергова форма буття виділяє з себе ін. в порядку зменшення досконалості. Універсальний словник-енциклопедія
еманація — Емана́ція, -ції, -цією Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
еманація — ЕМАНА́ЦІЯ, ї, ж., книжн. 1. тільки одн. Витікання, випромінювання, виділення чого-небудь звідкись. 2. Те, що витікає, випромінюється, виділяється звідкись. Словник української мови в 11 томах