естетика

ЕСТЕТИКА (від грецьк. αίσυητιυόζ — здатний відчувати) — загальна характеристика певної сфери пізнання ("нижчої теорії пізнання" у порівнянні з логікою) (Баумгартен). Це визначило в подальшому долю Е. порівняно із "філософією мистецтва", яка мала попередню багатовікову історію. Кант ("Критика здатності судження") сформулював принцип автономії Е. та мистецтва, показавши, що його не можна зводити до чуттєвоприємного, утилітарно-доцільного та раціонально-дискурсивного. Доцільність Е. міститься не в самих речах та їхніх об'єктивних властивостях, а у відношенні їх до суб'єкта та його здібностей, в почутті задоволення, обумовленому вільною грою розуму та уяви при безпосередньому спогляданні речей. У європейській традиції Е. остаточно визначилась як галузь філософського знання, виробленого нім. класичною філософією. Вирішальним поштовхом до розвитку Е. послужила кантівська ідея "незацікавленості судження смаку". Кантівські ідеї автономії естетичного і розуміння його як ланки між емпіричною необхідністю та моральною свободою були розвинуті Шиллером ("Листи про естетичне виховання") у тлумаченні Е. як самостійної сфери "гри" та "видимості", як образу, що поєднує форму і матерію, чуттєвість і духовність людини. Якщо Кант ще залишається на позиції Баумгартена і називає Е. наукою про "правила чуттєвості взагалі", то Гегель ототожнює Е. з "філософією мистецтва", оскільки її предметом є "царство прекрасного", або художня творчість. У зв'язку з цим категорія Е. не знаходить у Гегеля безпосередньої розробки, хоч категорія "прекрасного" як "чуттєвого явлення ідеї", як єдності ідеї та її індивідуального втілення в дійсності певною мірою є також характеристикою Е. в сфері мистецтва. З розвитком позитивізму проблеми "філософії мистецтва" залишаються поза увагою естетиків, які намагаються пояснити естетичні феномени з огляду на емпіричні дослідження та дані конкретних наук. Звідси бере свій початок проблема розмежування та визначення своєрідності "художнього" та Е., естетичної діяльності і мистецтва тощо. Водночас набувають поширення соціологічні (Спенсер, Конпг), психофізіологічні (Фехнер), психологічні (Ліппс), культурологічні (Тейлор) дослідження феноменів Е. як таких, що вийшли за межі мистецтва і ототожнюються з усією сферою культури. З кін. XIX ст., особливо під впливом неокантіанської школи філософії, що запровадила ціннісне розуміння естетичного, ідей Кассирєра про символічну природу культури та мистецтва, принципової спорідненості естетичної і міфологічної свідомості в герменевтиці Гадамера на нових засадах сформувалось уявлення про всезагальність Е. як ціннісної експресивної форми, властивої людській культурі в цілому. Іншим шляхом до обґрунтування всезагальності Е. йшов марксизм, який пов'язував Е. із практичною діяльністю людини, через дослідження загальних закономірностей практично-духовного освоєння людиною дійсності, яка робить спроможним естетичне відношення і сприйняття. Марксистське уявлення про всезагальність Е. знайшло свій розвиток у критиці репресивної тотальності й афірмативного мистецтва Адорно, а також запропонованій Бодріяром концепції "трансестетики". Наголошення всезагальності у марксистській Е. суголосне апології сакрального теургічного призначення естетичного у рос. релігійній філософії (Флоренський, Федоров). Проблеми співвідношення Е. та раціонального, Е. та етичного, Е. та утилітарного, Е. та художнього залишаються актуальними теоретичними проблемами сучасної Е.

О. Білий, Л. Левчук

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. естетика — ЕСТЕ́ТИКА, и, ж. 1. Наука про мистецтво, про форми прекрасного в художній творчості, у природі та суспільстві. У працях Леніна розроблено основні проблеми естетики... Словник української мови в 11 томах
  2. естетика — Наука про мистецтво; (слова) краса, артистичність, артизм; (творця) мистецький <�артистичний> смак; естетичність. Словник синонімів Караванського
  3. естетика — Філософська дисципліна, яка визначається як: 1. наука про прекрасне, а також про почуття, з ним пов'язані; 2. теорія мистецтва. Універсальний словник-енциклопедія
  4. естетика — • естетика (від грец. αίσθητικός — почуттєвий, здатний відчувати) - філос. наука, що вивчає ціннісне ставлення людини до навколишнього світу, способи перетворення дійсності за законами краси, природу мист-ва і особливості худож. творчості. Українська літературна енциклопедія
  5. естетика — есте́тика іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  6. естетика — -и, ж. 1》 Наука про мистецтво, про форми прекрасного в художній творчості, у природі та суспільстві. || Система поглядів на мистецтво, якої дотримується хто-небудь. 2》 Краса, художність чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. естетика — Красознавство, красотність Словник чужослів Павло Штепа
  8. естетика — Есте́тика, -ки, -ці; -тики, -тик Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. естетика — рос. эстетика (від грец. aistheti-kos — чуттєво сприйманий) — наука про прекрасне, його сприйняття та значення для суспільства, про загальні закони художнього пізнання, дійсності і розвитку мистецтва. Eкономічна енциклопедія
  10. естетика — есте́тика (від грец. αισθητικός – чуттєво сприйманий) наука про прекрасне та його роль у житті суспільства, про загальні закони художнього пізнання дійсності й розвитку мистецтва. Словник іншомовних слів Мельничука
  11. естетика — ЕСТЕТИКА – ЕСТЕТИЗМ, ЕСТЕТСТВО – ЕСТЕТИЧНІСТЬ Естетика. Наука про прекрасне; система чиїхось поглядів на мистецтво; краса, художність чогось: естетика Шевченка, естетика слова. Естетизм, -у, естетство. Літературне слововживання