заповідь у релігії

ЗАПОВІДЬ у релігії — вимога Божественного Закону, даного людині мовними засобами й вираженого у формі імперативу. Остаточне формулювання викладене у книзі Мойсея "Вихід". Основний зміст Закону склали десять З. релігійного, юридичного та морального характеру. З появою християнства ставлення до З. змінюється. В них починають вбачати не стільки морально-релігійні регулятиви поведінки, скільки стан свідомості, що відбиває міру Богопізнання. З огляду на це, З. певною мірою втрачає свою обов'язковість до виконання як літера Закону; її імперативність віднині базується на усвідомленні людської свободи: "Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки". Основний наголос у християнстві зроблено на почутті любові, яке вважається підставою віри. В Євангелії від Св. Матвія говориться: "Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша і найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох цих заповідях увесь Закон і Пророки стоять".

М. Савельєва