концептуалізм

КОНЦЕПТУАЛІЗМ — проміжна позиція у вирішенні питання про форми існування загального між реалізмом та номіналізмом. У середньовічній філософії таку позицію обстоював Абеляр. Всупереч принциповому реалізму Гійома з Шампо, з одного боку, та номіналізму Росцеліна — з іншого, Абеляр заснував власне вчення, співзвучне певним складникам філософії Аристотеля, яке отримало назву К.: універсали не мають самостійного існування (реальності), реально існують лише окремі речі; однак універсалії набувають деякої реальності в сфері розуму як поняття. Вони є наслідком розумового абстрагування певних властивостей чи якостей речей. У філософії Нового часу позицію К. уособлював Локк Н. а відміну від середньовічного К., який вважав, що ідеї, як вираз загального, можуть існувати лише в розумі Бога, Локк розглядав усі форми узагальнень як наслідок дії розуму людини, як певні ідеї О. собливої ваги Локк надавав умовам формування відповідної структури досвіду, яка складається з двох базових та рівнозначних складників: зовнішнього досвіду та внутрішнього досвіду або рефлексії, заснованій на дії "внутрішнього відчуття". Реальність загальних ідей (загального) рівнозначна реальності мислення людини, яке формується досвідним шляхом, це є шлях К. в емпіризмі нової філософії. К. Локка став вагомим історико-філософським підґрунтям у визначенні ролі мови у теоретико:пізнавальних процесах. Саме цей компонент вчення має важливе значення у сучасних дослідженнях аналітичної філософії та філософської лінгвістики.