концептуалізм
КОНЦЕПТУАЛІ́ЗМ, у, ч.
1. Філософська теорія в середньовічному номіналізмі, представники якого доводили, що загальні поняття не існують поза розумом суб'єкта, а є особливими формами пізнання дійсності.
Концептуалізм є синтезом емпіризму та раціоналізму (з наук.-попул. літ.);
Концептуалізм близький до Арістотеля, для якого ідеї є формами матеріальних речей і людського мислення (з наук.-попул. літ.);
Концептуалізм відстоює ідею самостійного існування загальних понять завдяки людському розуму (з навч. літ.).
2. Напрям у літературі та мистецтві XX ст., який визнає наявність у творах абстрактних, алогічних, абсурдних за формою художніх ідей, змістів.
Концептуалізм як мистецький рух постмодернізму виник наприкінці 1960-х років під впливом дадаїстів, майстрів поп-арту та мінімального мистецтва (з наук.-попул. літ.);
Яскравими представниками українського концептуалізму є Фонд Мазоха та Олег Тістол (із журн.).
Значення в інших словниках
- концептуалізм — концептуалі́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- концептуалізм — -у, ч. Напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого доводили, що загальні поняття не існують поза розумом пізнаючого суб'єкта. Великий тлумачний словник сучасної мови
- концептуалізм — концептуалі́зм (від лат. conceptus – думка, поняття) напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого доводили, що загальні поняття не існують поза розумом пізнаючого суб’єкта, а є особливими формами пізнання дійсності. В умовах середньовіччя... Словник іншомовних слів Мельничука
- концептуалізм — КОНЦЕПТУАЛІЗМ — проміжна позиція у вирішенні питання про форми існування загального між реалізмом та номіналізмом. У середньовічній філософії таку позицію обстоював Абеляр. Філософський енциклопедичний словник
- концептуалізм — КОНЦЕПТУАЛІ́ЗМ, у, ч. Напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого доводили, що загальні поняття не існують поза розумом пізнаючого суб’єкта, а є особливими формами пізнання дійсності. Словник української мови в 11 томах