легітимація етична

ЛЕГІТИМАЦІЯ ЕТИЧНА (від лат. legitimus — законний, узаконений) — термін, що позначає процедуру обґрунтування (виправдання) моральних норм. Етичні норми приймаються не як довільні приписи, а підлягають виправданню, тобто повинні мати всезагальну значущість. Якщо за домодерних часів легітимуюча інстанція розглядалася метафізично (напр., як лад буття, світ ідей, Бог, природа), то за новочасної доби — трансцендентально (філософія свідомості); легітимація моральних належностей здійснюється на основі раціонального обґрунтування. В новітній моральній філософії легітимуючою інстанцією постає дискурс. Проте, якщо комунікативна філософія (Апель, Габермас та ін.) апелює до ідеального (трансцендентального) дискурсу як регулятивної ідеї остаточного, граничного, або процедурного обґрунтування, то ціннісний консерватизм (Люббе, Кальтенбруннер, Клюксен), постмодернізм (Рорті, Фуко, Козловскі, Вельш), амер. комунітаризм (Макінтайр, Бербер, Вельцер, Сендел, Тейлор), системна теорія (Луман) обмежуються емпіричним дискурсом як легітимуючою інстанцією правових та моральних норм.

А. Єрмоленко

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me