марксизм

МАРКСИЗМ — філософське, ідеологічне, політико-економічне вчення, назване за ім'ям його засновника Маркса. Виникло у серед. XIX ст. Як система поглядів на природу, суспільство та пізнання, М. базується на засадах матеріалізму і діалектики; на трактуванні соціально-історичного процесу як послідовної і закономірної зміни суспільно-економічних формацій, що доконечно завершується переходом до комунізму, шляхом радикальної соціальної (пролетарської) революції. У М. як філософському вченні вирізняється: М. автентичний (М. авт.); М. ортодоксальний (М. орт.); М. інтерпретативний (М. інт.). Хоч поняття "марксистська філософія" суперечить настанові Маркса про зайвість філософії, як "спекулятивного мислення" для реального життя (особливо з утвердженням "світового комунізму"), тексти його творів засвідчують наявність низки філософських ідей — чітко артикульованих чи присутніх латентно й тому висловлюваних опосередковано. М. авт. — це сукупність ідей, які були чітко викладені Марксом (насамперед в "Економічно-філософських рукописах 1844 р.") та розвинуті послідовниками М. у контексті, близькому до Марксового. М. авт. фокусується на двох чільних ідеях: 1) відчуження людини й оречевлення суспільних стосунків у капіталістичному суспільстві; 2) розкриття творчого потенціалу людського індивіда в умовах реалізації гуманних суспільних відносин, ототожнюваних з комуністичним ладом. Лукач — філософ серед. XX ст. (рукописи Маркса були уперше опубліковані у 1930 р.), він найяскравіше репрезентує осмислення гуманістичного доробку Маркса, зосередившись на проблемах відчуження й оречевлення. М. орт. базується на концептуальних напрацюваннях Енгельса й Леніна, що спиралися не стільки на чітко окреслені Марксом положення, скільки на текстуальні імпульси, "натяки" на ці положення й відповідні висновки, які спонукали до "доповнень" (чи "розвитку"), безпосередньо не пов'язаних із обґрунтованими Марксом філософськими ідеями. У Енгельса — це розробка філософії діалектичного матеріалізму (адже у самого Маркса відсутнє поняття "матерії" як первинної субстанції, що визначає усі процеси в універсумі, в т.ч. й суспільстві); у Леніна — концепція епістемологічного натуралізму, згідно з якою людська свідомість віддзеркалює, копіює світ реальних речей ("теорія відображення"). Переважно завдяки цим доповненням було закладено підмурівок М. орт. В умовах панування тоталітарних режимів у XX ст. (у т.ч. в Україні) для М. орт. були характерними дві тенденції — жорстко апологетична і творча. Перша виключала будь-яку плюральність чи альтернативність філософського мислення, спрямовуючи його у річище примітивного виправдання зумовленого класовою (партійною) кон'юнктурою стану речей. Друга — орієнтувала на виявлення ланок зв'язку з відповідно потрактованими ідеями та текстами творів "класиків М.", що давало змогу долати вузький схематизм діалектичного та історичного матеріалізму й виходити (чи наближатися до цього) у простір світової філософської думки. Остання тенденція була найпомітнішою у тих ділянках М., проблематика яких певним чином перетиналась із фундаментальними напрямами західної філософії. Це стосувалося різною мірою — логіки, філософії науки, філософської антропології, етики, критики "буржуазної" філософії та ін. Творча тенденція у межах М. орт. становить ланку переходу до М. інт. — це такий ступінь вільного потрактування ідей М., що уможливлював побудову концепцій, які у розвинутій формі вже нічим не нагадували М., хоч останній і послугував для них висхідною філософською спонукою. Соціальним ґрунтом для М.інт. виступали західні демократії і т. зв. "країни народної демократії", які прагнули до вдосконалення суспільних стосунків, як капіталістичних, так і соціалістичних. Найвиразнішою тут була метафора Сартра стосовно М. "із людським обличчям". М. інт. являє собою сукупність філософських теорій, кожна з яких, використовуючи одну чи більше відповідно потрактованих ідей Маркса, розробила цілковито самостійний філософський зміст. Ці теорії досить умовно можна назвати М. Втім представлена в них інтерпретація марксистських ідей демонструє можливості їхнього синтезу із засадничими ідеями західної філософії та виникнення на цьому ґрунті впливових філософських теорій. До останніх, зокрема, відносяться: "критична теорія суспільства" Адорно, Горкгаймера, Маркузе; комунікативний раціоналізм Габермаса; структуралістська теорія "наддетермінації" Альтюссера; екзистенціалізм Сартра (у частині соціально-філософського обґрунтування проблеми людини); аналітичний М. Елстера й Рочмера. В Україні переважною формою існування М. як філософського напряму був М. ортодоксальний в обох його розгалуженнях — апологетичному та творчому (див. комунізм).

Н. Поліщук