монізм

МОНІЗМ (від грецьк. μόνοζ — один, єдиний) — філософський концепт, який визначає першість "одного", "єдиного" стосовно множинного (плюрального), різноманітного. Застосовується найчастіше у метафізиці, онтології, епістемології, соціальній філософії. Термін "М." увів в обіг Вольф у контексті дискусії з проблеми про співвідношення душі й тіла М. оністами він уважав тих філософів, які визнавали лише один бік цього співвідношення на противагу другому, тобто — або душу, або тіло. В історії філософії концепт М. невіддільний від плюралізму, але це не означає 1) що один із них завжди заперечує другий або його редукує; 2) що кожний із них не може бути самодостатнім. На рівні метафізики й онтології осмислення ситуації взаємного заперечення та несумірності М. і плюралізму притаманне філософії Парменіда. Виходячи із тези про тотожність буття і мислення, він стверджував, що мислення шукає в речах універсальності й тотожності, яким і є буття ("Одне", "Єдине"); чуттєвий досвід, що є мінливим, суперечливим і різноманітним, становить цілковиту видимість і, отже, небуття. У новітні часи прикладом жорсткого (редуктивного) М. є ортодоксальний марксизм, який усі процеси в природі, пізнанні й суспільних стосунках зводив до матеріального чинника. Найхарактернішою формою співвідношення М. і плюралізму в історії філософії є не стільки їх однозначне ("чисте") взаємовиключення (у межах однієї філософської концепції), як одночасне співіснування М. в одному аспекті та плюралізму — у другому. Так, у філософії Спінози М. співіснує із плюралізмом атрибутів; Ляйбніц, навпаки, був субстанційним плюралістом (визнавав множинність монад-субстанцій) та атрибутивним моністом (усі монади — це душі, тобто мають одну природу, яка є духовною). Виявом самодостатності М. є низка філософських концепцій під об'єднавчою назвою "нейтрального М." До них, зокрема, належить концепція "чистого досвіду" Джеймса та опертий на неї (частково) нейтральний М. Рассела. Останній у своїй праці "Аналіз свідомості" виходив із тези про нейтральну "речовину" (stuff), яка конституюється у фізичні або у психічні об'єкти, залежно від застосування до неї, відповідно, законів фізики чи психології. Ідея нейтрального М. (але не сам термін) присутня у концепції італ. філософа Ардиго (1828 — 1920); її також обґрунтовували — нім. філософ Риль, представники "нового реалізму" (див. реалізм новий).

Н. Поліщук

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. монізм — моні́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. монізм — -у, ч. Філософське вчення, що визнає першопричиною буття (всесвіту) одну основу – матерію (матеріалістичний монізм) або дух (ідеалістичний монізм); прот. дуалізм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. монізм — МОНІ́ЗМ, у, ч. Філософське вчення, що визнає першопричиною буття (всесвіту) одну основу – матерію (матеріалістичний монізм) або дух (ідеалістичний монізм); протилежне дуалізм. Словник української мови у 20 томах
  4. монізм — моні́зм (від грец. μόνος – один, єдиний) філософське вчення, яке бере за основу всього існуючого одне начало – матерію (матеріалістичний М.) або дух (ідеалістичний М.). Словник іншомовних слів Мельничука
  5. монізм — Філософський погляд, згідно з яким природа дійсності (буття) є однорідною, отже існує тільки одна матеріальна або духовна субстанція; особлива форма м. — пантеїзм; протилежність дуалізму та плюралізму. Універсальний словник-енциклопедія
  6. монізм — Моні́зм, -му, -мові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. монізм — МОНІ́ЗМ, у, ч. Філософське вчення, що визнає першопричиною буття (всесвіту) одну основу — матерію (матеріалістичний монізм) або дух (ідеалістичний монізм); протилежне дуалізм. Словник української мови в 11 томах