моральність

МОРАЛЬНІСТЬ — буттєвий корелят моралі, що визначає спосіб, рівень і межі впливу її норм на реальне людське життя. Розрізняють два конкретніших значення терміна "М." 1) Якісна характеристика певної системи соціальних або міжособистісних стосунків під кутом реалізації в них настанов і цінностей моралі. В цьому сенсі розрізнення моралі й М. встановив і обґрунтував Гегель. У "Філософії права" (1821), вибудовуючи тріаду етапів розвитку об'єктивного духу, Гегель першим (як тезу) наводить право, що постає чистою об'єктивністю, наявним буттям свободи "у зовнішньому". Мораль (антитеза) — суб'єктивна свідомість індивіда, яка базується на свободі волі й охоплює його переконання, мотиви поведінки, мету і наміри. Дійсна свобода досягається через синтез права й моралі — в М. У філософії зміст поняття М. визначається подвійним чином. По-перше, це звичай як стійка форма поведінки, що є історичним попередником моралі; по-друге, опосередковані мораллю конкретні обов'язки перед державою, соціальним станом, сім'єю. Представники сучасної етики, звертаючись до гегелівського поняття М., або "субстанційної М.", зазвичай акцентують увагу на моменті зв'язку з історично-конкретними формами людського співжиття, що обумовлюють специфічний, особливий характер моральних зобов'язань і орієнтацій індивідів. Антитезою М. в такому разі постає т. зв. макроетика, або універсалістська мораль (Апель, Габермас та ін.). 2) Сфера внутрішнього, душевно-духовного самовизначення і ціннісної орієнтації людської особистості за межами належного — безальтернативно визначеного нормами і приписами моралі. Коли предметом уваги виявляються пошуки і рішення окремих людей, спрямованість їх переживань, що не передбачає однозначних оцінок, то йдеться не про мораль, а саме про М. Розвиток моральної культури передбачає відкритий обопільний процес взаємозбагачення моралі й М. в обох зазначених конкретних виявах останньої Р. озрив між мораллю й М. засвідчує кризовий стан суспільства; разом з тим, перетворення живої, дієвої М. на простий зліпок з наявної системи моральних норм позбавило б людину здатності засвоювати історичний і соціальний досвід, творити нові форми морального спілкування.

В. Малахов

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. моральність — -ності, ж. Відповідність поведінки людей нормам моралі (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. моральність — МОРА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж. Відповідність поведінки людей нормам моралі (у 1 знач.). Коцюбенко, побувавши в бувальцях і попсувавши трохи свою моральність, швидко постеріг тайну, як можна розмножитись на писарській службі (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  3. моральність — Моральність, -ности ж. Нравственность. Желех. Словник української мови Грінченка
  4. моральність — мора́льність іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  5. моральність — В ціннісному значенні: відповідність людських дій з істиною і благом кожного; в описовому значенні: комплекс визнаних норм, оцінок і взірців поведінки; різні філософські школи наголошують або незмінність гол. принципів м., або їх залежність від епохи і середовища. Універсальний словник-енциклопедія
  6. моральність — МОРА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж. Відповідність поведінки людей нормам моралі (у 1 знач.). Коцюбенко, побувавши в бувальцях і попсувавши трохи свою моральність, швидко постеріг тайну, як можна розмножитись на писарській службі (І. Словник української мови у 20 томах
  7. моральність — [морал'н'іс'т'] -нос'т'і, ор. -н'іс'т'у Орфоепічний словник української мови
  8. моральність — Мора́льність, -ности, -ності, -ністю Правописний словник Голоскевича (1929 р.)