містицизм

МІСТИЦИЗМ (від грецьк. μυστήριον — таємниця, таїнство) — 1) Визнання надприродної сутності явищ природи. 2) Релігійно-філософська світоглядна концепція, яка виходить з того, що справжня реальність недосяжна для розуму і розкривається лише шляхом інтуїтивно-екстатичного (надчуттєвого) опанування у містиці — практиці безпосереднього єднання з надприродним, трансцендентним. М. бере витоки в архаїчній магії, шаманстві; у філософії формується лише тоді, коли виникає поняття трансцендентного Абсолюту, а в індивідуальній свідомості починають чітко розрізнятися логічний та інтуїтивний (ірраціональний) способи пізнання. М. притаманний всім релігійним системам та релігійно-філософським вченням, оскільки вони базуються на визнанні надприродного начала. Найраніший розквіт М. — в країнах з високою філософською культурою: Індії (веданта), Китаї (даосизм), Греції (піфагореїзм, платонізм). В подальшому хвилі М. супроводжують періоди суспільних криз: занепад Римської імперії (неоплатонізм, раннє християнство, гностицизм, маніхейство), кінець Середньовіччя (суфізм, каббала, ісихазм), період становлення раннього капіталізму (хасиди, квакери, янсеністи, хлисти). В Новітній час М. є складовою теософії, антропософії, неотомізму, персоналізму. У доктринах новітніх релігійних і духовних течій друг. пол. XX ст., а також деяких наукових напрямах (напр., трансперсональній психології) спостерігається поєднання М. і елементів наукової картини світу. В деяких аспектах з М. збігаються парапсихологія та біоенерготерапія (екстрасенсорне цілительство). Значне поширення М. у країнах Сх. Європи в період постсоціалізму становить реакцію на попереднє суто матеріалістичне та раціоналістичне світосприйняття.

О. Карагодіна