ноумен

НОУМЕН (від грецьк. νοονμενον — те, що осягається розумом, збагненне) — термін, широко вживаний у філософії Середньовіччя і Нового часу, де він означає об'єкт, що осягається розумом, на противагу феномену як об'єкту чуттєвого сприйняття. Особливого значення поняття "Н." набуло у філософії Канта, де воно постає одним із синонімів речі в собі. За Кантом, "річ в собі", на рівні трансцендентального досвіду, є реальною непізнаванною сутністю — джерелом відчуттів. За його межами, у сфері трансцендентного, "річ в собі", як принципово непізнаванне, — це світ як ціле, душа, Бог. Межа, яка відділяє світ досвіду від світу "речей в собі", є Н. — особливе, "демаркаційне" поняття, яке обмежує процес пізнання для того, щоб розсудок не впав в оману, що стає неминучим при спробі застосувати категорії за його межами. Сукупність понять-ноуменів створює особливий, інтелігібельний світ, або світ ноуменальних сутностей, існування якого прозирає через ці поняття, та позаяк він не може бути сприйнятий, то і не може набути конкретного значення і смислу. Поняття Н. суперечливе у своїй суті, оскільки воно поєднує світ трансцендентального і світ трансцендентного, умовного і безумовного, чуттєвого досвіду і мислительних сутностей; воно для Канта слугує підґрунтям для думки про неможливість обмежити світ пізнання сферою чуттєвого досвіду. Застосовуючи поняття Н. для дослідження антиномії свободи і природної необхідності, Кант зміг поглянути на людину як, з одного боку, підпорядковану природній необхідності (тобто як на феномен), а з іншого — як на вільну істоту, наділену розумом, що є можливістю й умовою самої свободи. Отже, людина — це ноуменальна сутність, що осягається розумом і сама себе визначає. Приналежність людини одночасно до цих двох світів досягається укоріненням законів причинності в моральних принципах, завдяки чому поняття свободи набуває об'єктивної реальності в практичному розумі.

Л. Озадовська

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ноумен — но́умен іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. ноумен — -а, ч. Те, що осягається розумом на противагу даному в чуттях (феномена). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ноумен — НО́УМЕН, а, ч., філос. 1. У філософії Платона – суть речі, яку, на відміну від явища, можна пізнати тільки розумом. 2. У філософії Канта – річ у собі – справжній, хоч і непізнаванний предмет... Словник української мови у 20 томах
  4. ноумен — но́умен (від грец. νοούμενον – осягнуте розумом) у платонізмі і середньовічній схоластиці – те, що осягається розумом на противагу даному в чуттях (феномену). В філософії І. Канта (див. кантіанство) поняття, яке фіксує, що межею пізнання є чуттєвість. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. ноумен — НО́УМЕН, а, ч. В ідеалістичній філософії — "річ у собі", що нібито перебуває по той бік явищ і становить непізнаванну сутність. Словник української мови в 11 томах