1. Філософський енциклопедичний словник

оказіоналізм

ОКАЗІОНАЛІЗМ (від лат. ocassio — випадок, нагода, привід) — філософське вчення, згідно з яким Бог є опосередкувальною ланкою між душею і тілом. Виникло на ґрунті характерного для картезіанства (див. Декарт) різкого розмежування субстанції, яка мислить (розум, свідомість), та субстанції матеріальної (річ, тіло), що, на відміну від першої, існує у просторі і часі. Дуалізм душі (або розуму, свідомості) й тіла породжував потребу у з'ясуванні проблеми їхньої взаємодії, спробою вирішення якої у XVII ст. і був О. Основний філософський зміст цього вчення полягав в обґрунтуванні твердження, що у кожному випадку, коли душа виявляє схильність чи налаштованість вчинити якусь дію, Бог надає тілу можливість рухатися (тобто діяти); крім того, Бог безпосередньо спонукає душу до усвідомлення (у кожному окремому випадку) тих фізичних змін, що їх зазнає тіло. Попередником вчення О. в XI ст. був араб, філософ Аль-Газалі (1058 — 1111), який тлумачив зв'язок причини і наслідку як такий, що безпосередньо залежить від волі Бога. Бельг. філософ Гейлінкс (1625 — 1669) надав вченню 0. системного та логічно послідовного характеру. Він порівнював тіло і душу із двома годинниками, хід яких є обопільно синхронним завдяки втручанню Бога. Кожне свідоме рішення — це лише оказія (нагода, випадок) для того, аби Бог спричинився до певних фізичних змін у тілі (чи тіла); і, навпаки, якесь явище фізичного характеру також становить не що інше, як оказію для створення Богом відповідного душевного (або розумового) стану. Ще один чільний представник О. у XVII ст. Мальбранш у своєму філософському вченні наголошував на цілковитій залежності будь-якого прояву руху від волі Бога, яку він розглядав як єдину дієву причину руху — як тіл поміж собою, так і взаємовпливу душі і тіла. До відомих оказіоналістів XVII ст. належать також нім. філософ Клауберг (автор терміна "онтологія") та франц. філософ Форж, який ідею О. про зв'язок душі і тіла тлумачив у дусі напередвизначеної гармонії Ляйбніца.

Н. Поліщук

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. оказіоналізм — оказіоналі́зм іменник чоловічого роду незагальновживане, авторське слово, введене тільки в контексті конкретної ситуації Орфографічний словник української мови
  2. оказіоналізм — [оказ'іонал’ізм] -му, м. (на) -м'і Орфоепічний словник української мови
  3. оказіоналізм — -у, ч. 1》 Релігійно-ідеалістичний напрям у філософії 17 ст., що обстоював положення про відсутність безпосереднього причинного зв'язку між фізичними і психічними явищами та розглядав тіло лише як знаряддя впливу Бога на душу людини. 2》 лінгв. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. оказіоналізм — ОКАЗІОНАЛІ́ЗМ¹, у, ч. Релігійно-ідеалістичний напрям у філософії XVII ст., що обстоював положення про відсутність безпосереднього причинного зв'язку між фізичними і психічними явищами. ОКАЗІОНАЛІ́ЗМ², а, ч., лінгв. Словник української мови у 20 томах
  5. оказіоналізм — оказіоналі́зм (від лат. occasionalis – випадковий) релігійно-ідеалістичний напрям західноєвропейської філософії 17 ст., представники якого вважали, що між фізичними й психічними явищами немає безпосереднього причинного зв’язку і що тіло є лише знаряддям діяння бога на «душу» людини. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. оказіоналізм — Філософський і теологічний погляд XVII cт., який визнає Бога причиною всього, що трапляється, а причинні зв'язки (особливо між психічними і фізичними актами людини) вважає випадковими, оказією для Його дії (Н. Мальбранш). Універсальний словник-енциклопедія
  7. оказіоналізм — ОКАЗІОНАЛІ́ЗМ, у, ч. Релігійно-ідеалістичний напрям у філософії XVII ст., що обстоював положення про відсутність безпосереднього причинного зв’язку між фізичними і психічними явищами. Словник української мови в 11 томах