оксиденталізм — орієнталізм

ОКСИДЕНТАЛІЗМ — ОРІЄНТАЛІЗМ (від лат. occasus — захід, oriens — схід) — найзагальніші цивілізаційні напрями; позначення дихотомії, комплементарної роз'єднаності, унікальності і взаємозумовленості (існують тільки по відношенню один до одного) культурних світів. О. — О. належать до засадничих категорій цивіліографії. Категорійна пара О. — О. розчленовує органічну цілісність, якою є людська цивілізація, де усі просторово-територіальні часові виміри є відносними. Як "Оксидент", так і "Орієнт" є дослідницькими метафорами (зручними "матрицями" для аналізу), своєрідними моделями, що завдяки протиставленню набагато полегшують систематизацію культурного досвіду. Вісь О. — О. відображає й уособлює асиметрію і різноякісність цивілізаційних типів (на відміну від дихотомії "Північ — Південь", яка фіксує суттєву різницю рівнів розвитку). Із "Оксидентом" традиційно пов'язують європейський культурний генотип із притаманним йому індивідуалізмом і автономією особистості (приватність, права і гідність та ін.), дуалізмом світської і духовної влади, нормами римського права, принципом приватної власності, демократичними цінностями громадянськості, правової держави і конституціоналізму, нормами християнської моралі тощо. "Оксидент" — царина раціонального, логіко-центричного, математизованого знання, інтелектуальна Вітчизна науки, що сприймає універсум як інтелігібельний мега-об'єкт; ландшафт пан-економіки, де природа — майстерня індустріальної ефективності, джерело розвитку споживацького господарства; це світ екстремальних духовних пошуків, у якому сполучаються відкриття глибин людської екзистенції з такою ж глибиною безвиході і розчарувань. Зазвичай "Оксидент" уособлює динамічно-інноваційний, пошуково-експериментальний модус людської цивілізації, вектор експансії і прискорення. Метафора "Орієнт" дозволяє подивитися на Схід як на світ містики і герметизму, царину неподільної і втаємниченої синкрези, зі своєю мовою і логікою світосприйняття, де нерозчленовано співіснують естетичне і практичне, сакральне і буденне, епічне і марнотне. На відміну від перфекціоністського "Оксиденту", "Орієнт" із застереженням ставиться до спроб втручання у навколишній світ — чи то у природне довкілля, чи то в освячені традицією соціальні форми й інституції. Це — світ Традиції, плину еволюції, домінування цілого над окремим, колективного над індивідуальним. Західній експансії Схід довго намагався протиставити автаркічну замкненість. Разом з тим хвилі грандіозних міграцій і великих військових походів зі Сходу випробовували Захід на міцність, ставали для нього драматичним "моментом істини". Саме Схід врятував скарби античної філософії (яка, власне, і виникла великою мірою під впливом Сходу). Із Сходом — духовною Вітчизною великих релігій — пов'язуються надії на порятунок від духовної кризи ("антропологічної катастрофи"), яка спіткала сучасне людство. В умовах розгортання глобалізаційних процесів чіткість і визначеність крайнощів О. — О. зникає, хоч і не зводиться нанівець. "Орієнт" невпинно рухається на Захід (у прямому сенсі також — із багатомільйонними масами біженців і мігрантів), втягуючи "Оксидент" у свою орбіту. З іншого боку, Схід не може штучно протистояти перманентним "оксидентним" соціокультурним впливам. Разом з тим увесь світ "вестернізується", переживаючи оксидентні соціокультурні впливи.

В. Заблоцький