персоналізм

ПЕРСОНАЛІЗМ (від лат. persona — особа, личина, маска) — напрям філософії друг. пол. XX ст., що визнає особистість первинною творчою реальністю і вищою цінністю буття. Вперше термін "П." був ужитий у 1799 р. Шляєрмахером. П. близький до релігійного екзистенціалізму; відрізняється від нього потрактуванням відношення екзистенції та трансценденції, які, на думку персоналістів, поєднуються не лише у переживанні, а й у бутті. Єдність екзистенції та трансценденції є у П. однією з фундаментальних ознак особистості. В результаті особа, особистість у вченнях персоналістів є первинною стосовно суспільства. Відомими представниками П. є Мунье, Лакруа, Бердяєв, Шестов, Боун, Ройс. Ідеї П. органічно розвивалися в річищі укр. філософської думки (частково вони наявні у Сковороди та Юркевича). Досить чітка концепція П. притаманна філософії Кульчицького, який, досліджуючи сутність людської природи у національному контексті, розробив оригінальну концепцію "українського П." Останній, за Кульчицьким, виступає не замкненим, "хутірським" вченням, а розгортається у тісному зв'язку зі світовою філософською думкою та є складовою частиною європейської культури. Кульчицький висловлює низку думок, що споріднюють його вчення з фундаментальною онтологією Гайдеггера (зокрема, щодо розуміння основ Буття людиною через осягнення свого власного буття як екзистенції). У Київській світоглядно-антропологічній школі (сформувалась у 60-х рр. XX ст.) принципи П. розвиваються в екзистенційній антропології.

Н. Хамітов