1. Філософський енциклопедичний словник

психіка

ПСИХІКА (від грецьк. ψυχή — душа) — особлива форма відображення суб'єктом об'єктивної реальності і, одночасно, особлива суб'єктивна реальність із власними іманентними закономірностями. П. — основний предмет психологїі як науки. Поняття П. укорінене у давньогрецьк. "псюхе" (душа). У Гомера слову "псюхе" надається два сенси: 1) життєва сила, що полишає людину в момент смерті; 2) примара, що блукає у підземному царстві Аїда по смерті. У піфагореїзмі та орфізмі "псюхе" усвідомлюється як "даймон" — безсмертна істота, що мандрує в тілах людей та тварин, доки не очиститься і не покине тілесний світ. У неоплатонізмі "псюхе" протиставляється розуму ("нусу"); вона є опосередкуванням між світом розуму та тілесним світом. П. людини — складна система взаємодії свідомого та позасвідомого, в якій свідоме, завдяки рефлексії та волі, може впливати на позасвідоме С. відомість людини здатна не тільки витісняти, а й сублімувати імпульси позасвідомого. Ці ідеї утворюють основу вчення про П. у психоаналізі і стають архетиповими для багатьох традицій психології у XX ст. На цілісному характері П. наголошує гештальтпсихологія. В екзистенційній психології П. протиставляється екзистенції. На підставі поєднання ідей, психоаналізу та відповідним чином протрактованих концептуальних надбань екзистенціалізму П. людини подає як специфічне буття, яке є опосередкуванням між світом особистості та соціальним і тілесним світами.

Н. Хамітов

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. психіка — пси́хіка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. психіка — Системна відображально-регулятивна якість високо-організованих живих організмів, яке забезпечує їх пристосування до навколишнього середовища. Словник із соціальної роботи
  3. психіка — Ментальність, душевний склад. Словник синонімів Караванського
  4. психіка — [псих'іка] -кие, д. і м. -х'іц'і Орфоепічний словник української мови
  5. психіка — -и, ж. Функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність. || Прояв цієї здатності конкретно у кого-небудь; душевна організація людини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. психіка — (від гр. psychkos — душевний) — здатність високоорганізованого мозку відображати дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок, вольових дій та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Словник-довідник музичних термінів
  7. психіка — ПСИ́ХІКА, и, ж. Функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність. З точки зору деяких американських психологів, ставлення до навколишнього середовища формується в процесі взаємодії емоційної... Словник української мови у 20 томах
  8. психіка — пси́хіка (від грец. ψυχή – душа) функція мозку, що полягає у відображенні об’єктивної дійсності. Виникла й розвинулася у вищих тварин у процесі біологічної еволюції у зв’язку з розвитком нервової системи, що регулює відносини організму з середовищем. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. психіка — Сукупність психічних процесів і психічних характеристик людини, функція мозку; поняття, неоднозначно трактоване в історії психології, виводиться з поняття душі, з якою спочатку ототожнювалося. Універсальний словник-енциклопедія
  10. психіка — Пси́хіка, -ки, -ці Правописний словник Голоскевича (1929 р.)