урбоекологія

УРБОЕКОЛОГІЯ — галузь екології, що вивчає місто як відносно автономну екологічну систему, а також екологічні закономірності та наслідки, пов'язані з процесами урбанізації. Основним екологічним компонентом урбанізованої екосистеми виступає людина, або міське населення. Відповідно універсальне екологічне відношення "організм — середовище" постає у вигляді відношення "суспільство — природа", а останнє — у вигляді відношення "міське населення (людина) — міське середовище". Аналіз міського середовища уявляється як аналіз міста у людському вимірі. Процеси У. є історично закономірними і набули глобального характеру. Проблема урбанізації включає в себе соціально-економічний, екологічний, медико-біологічний та психологічний аспекти. Дослідження динаміки У. в історичній ретроспективі дозволяє краще зрозуміти взаємозв'язок цих аспектів на сучасному етапі. Місто впродовж усієї історії свого існування протиставлялося дикій, незайманій природі, з одного боку, та сільському ландшафтному, як більш адекватному людині, середовищу — з другого. Проте це не означає, що місто лишалося поза природою. Навпаки, образ міста визначався природним контекстом — чи то в порівнянні з природою, чи у противазі до неї. В історії культури природа є стабільним орієнтиром для всіх видів людської діяльності, у Т. ч. й для містобудування. В естетиці виділяють особливий тип міської гармонії, характерною рисою якої є перевищення людської міри в міському ландшафті. Наскрізною рисою урбанізації е значна зміна засад спілкування людей як із природою, так і один з одним. Виникає розбалансованість між природними й соціальними ритмами при домінуванні останніх, змінюється якість отримуваної інформації, способи її засвоєння та характер реагування на неї. Посилюється небезпека безпосереднього руйнування генофонду людини під впливом чинників, що забруднюють міське середовище, а також зниження показників фізичного та психоемоційного здоров'я О. тже, за багатьма параметрами умови існування сучасної урбанізованої людини можуть бути визначені як екстремальні. Постійно зростаючий рівень стресування стає одним із визначальних показників життя урбанізованої людини і водночас — інтегральним показником її взаємодії з міським середовищем. Емоційні стреси мають наслідком розлад адаптивної поведінки людини. Саме тому сучасна У. посідає одне з провідних місць у низці екологічних дисциплін. Завдяки їй відбувається стрімке накопичення даних і знань з різних аспектів урбанізації. Якісним наслідком цього кумулятивного процесу мають бути нові концепції міста, що ґрунтуватимуться на необхідності оптимізації співвідношення природних, соціальних і власне людських компонентів урбанізованих екосистем.

Т. Гардашук