ідея

ІДЕЯ (від грецьк. ιδέα — початок, основа, першообраз) — форма осягнення дійсності в думці, яка включає усвідомлення мети і способи подальшого пізнання й перетворення світу. За своєю логічною структурою І. є видом поняття. Відмінність І. від звичайного поняття полягає в тому, що вона поєднує в собі об'єктивне знання про дійсність і суб'єктивну мету, спрямовану на зміну дійсності. В історії філософії поняття "І." застосовується у різних значеннях. Демократ називав І. атоми, які він вважав першоосновою і сутністю всіх речей. У Платона І. — безтілесні сутності, що існують до речей, поза ними й незалежно від них; І. — прообрази речей, вічні і незмінні, і осягаються не чуттями, а розумом. Аристотель І. (ейдос) розумів як нематеріальну форму речі, яка з нею нерозривно зв'язана. У Середні віки І. проголошувалися божественними прообразами речей. У Новий час (XVII — XVIII ст.) на перший план висувається теоретико-пізнавальний аспект І. — розробляється вчення про І. як способи людського пізнання, ставиться питання про походження І., їх відношення до об'єктивного світу. Кант, визначивши І. як поняття розуму, відмежовує їх як від форм чуттєвості, так і від категорій розсудку; в його філософії І. розуму трансцендентальні, мають надемпіричний характер і виходять за межі всякого досвіду. У пізнанні вони можуть функціонувати тільки як необхідні поняття, для яких немає відповідного предмета в нашій чуттєвості (досвіді). Згодом нім. ідеалізм підготував ґрунт для більш динамічного розуміння І.: І. — це досконалість, якої немає в дійсності, але якщо І. буде правильною, тоді, незважаючи на всі перешкоди, вона не буде неможливою. Гегель вбачає в І. об'єктивну істину і водночас істинне буття; щось істинне лише остільки, оскільки воно є І. Найбільшу повноту і конкретність має абсолютна І., котра являє собою тотожність суб'єктивного і об'єктивного. І. є дієвим чинником у створенні раніше не існуючих форм реальності, відіграють важливу синтезуючу й евристичну роль у науці і мистецтві С. пецифічним видам діяльності відповідають своєрідні за змістом і спрямованістю І.: науковій — пізнавальні, суспільній — політичні, філософські, моральні, релігійні, художні тощо. В сукупності вони концептуально виражають картину духовного життя суспільства, наявні в ньому ідеологію і світогляд. В укр. філософії вчення про І. плідно розвивав Юркевич, поклавши в його основу "гармонію між мисленням і буттям", динамічний синтез єдності і різноманітності. Гегелівська позиція в аналізі І. відстоювалась Гогоцьким. У сучасному філософському мисленні поширеним є тлумачення І. як начала внутрішнього конструювання системних утворень.