акредитив

акредити́в

(франц. accreditif, від лат. accreditivus – довірчий)

1. Платіжний документ, за яким одна кредитна установа (банк, ощадна каса) дає розпорядження іншій згідно з заявкою клієнта і за його рахунок сплатити певну суму грошей пред’явникові.

2. Те саме, що й акредитивна грамота.

Джерело: Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. акредитив — АКРЕДИТИ́В, а, ч. Грошовий документ, що являє собою наказ однієї кредитної установи (банку, ощадкаси) іншій про виплату певної суми власникові документа. Перед від’їздом заскочила до каси, взяла кілька акредитивів (Ле, Вибр., 1939, 352). Словник української мови в 11 томах
  2. акредитив — АКРЕДИТИ́В, а, ч. Платіжний документ, за яким одна кредитна установа (банк, ощадкаса) дає розпорядження іншій про виплату певної суми пред'явникові документа. Перед від'їздом заскочила до каси, взяла кілька акредитивів (Іван Ле); – Що це таке?... Словник української мови у 20 томах
  3. акредитив — рос. аккредитив (латин. accreditivus — довірчий) — розрахунковий чи грошовий документ, який засвідчує право фізичної чи юридичної особи отримати у банківській установі зазначену в ньому суму. Eкономічна енциклопедія
  4. акредитив — -а, ч. 1》 Грошовий документ, що являє собою наказ однієї кредитної установи (банку, ощадкаси) іншій про виплату певної суми власникові документа. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. акредитив — (англ. letter of credit) 1. розрахунковий або грошовий документ, виписаний (емітований) кредитною установою (емітентом) про те, що останній бере на себе зобов’язання з оплати витрат відповідно до прийнятих умов. Особа, на користь якої виписаний... Економічний словник
  6. акредитив — акредити́в іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови