бенефіція
бенефі́ція
(від лат. beneficium – благодіяння)
1. В ранньофеодальній Західній Європі (8 – 12 ст.) надання королем або іншим великим землевласником васалові у довічне володіння землі за виконання певних військових чи адмінісіративних обов’язків.
2. У римському та буржуазному цивільному праві – привілей, встановлений для окремих осіб або груп.
3. У католицькій церкві винагорода духовної особи доходною посадою.
Джерело:
Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бенефіція — бенефі́ція іменник жіночого роду королівський дар іст. Орфографічний словник української мови
- бенефіція — -ї, ж., іст. Земля, надана в користування (звичайно довічно) або подарована королем за службу. || Всяке майно чи прибутки католицького духовенства, пов'язані з церковною посадою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бенефіція — БЕНЕФІ́ЦІЯ див. бенефі́цій. Словник української мови у 20 томах
- бенефіція — У середньовіччі земельне володіння, надане васалові за умови несення ним окреслених повинностей; поклала початок ленному обов'язкові. Універсальний словник-енциклопедія
- бенефіція — Бенефі́ція, -ції, -цією; -фі́ції, -цій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- бенефіція — БЕНЕФІ́ЦІЯ, ї, ж., іст. Земля, надана в користування (звичайно довічно) або подарована королем за службу. Практикувалися також і князівські бенефіції, тобто земельні пожалування тим або іншим особам за будь-які заслуги (Нариси стар. іст. Словник української мови в 11 томах