1. Словник української мови в 11 томах

бенефіція

БЕНЕФІ́ЦІЯ, ї, ж., іст. Земля, надана в користування (звичайно довічно) або подарована королем за службу.

Практикувалися також і князівські бенефіції, тобто земельні пожалування тим або іншим особам за будь-які заслуги (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 484);

// Всяке майно чи прибутки католицького духовенства, пов’язані з церковною посадою.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бенефіція — бенефі́ція іменник жіночого роду королівський дар іст. Орфографічний словник української мови
  2. бенефіція — -ї, ж., іст. Земля, надана в користування (звичайно довічно) або подарована королем за службу. || Всяке майно чи прибутки католицького духовенства, пов'язані з церковною посадою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бенефіція — БЕНЕФІ́ЦІЯ див. бенефі́цій. Словник української мови у 20 томах
  4. бенефіція — бенефі́ція (від лат. beneficium – благодіяння) 1. В ранньофеодальній Західній Європі (8 – 12 ст.) надання королем або іншим великим землевласником васалові у довічне володіння землі за виконання певних військових чи адмінісіративних обов’язків. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. бенефіція — У середньовіччі земельне володіння, надане васалові за умови несення ним окреслених повинностей; поклала початок ленному обов'язкові. Універсальний словник-енциклопедія
  6. бенефіція — Бенефі́ція, -ції, -цією; -фі́ції, -цій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)