бор

I

(від араб. борак – бура)

хімічний елемент, символ В, ат. н. 5; речовина сірувато-чорного кольору. Застосовують Б. і його сполуки в металургії, ядерній техніці, медицині.

II

(нім. Bohre)

сталеве свердло. Застосовують у стоматології.

Джерело: Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Бор — див. Бор, Нільс Хендрік Давид Філософський енциклопедичний словник
  2. бор — I -у, ч. B. Проста речовина – безбарвні, сірі чи червоні кристали або темна аморфна речовина, досить інертна. Використовується як складник напівпровідників, ядерних аварійних стрижнів та ін. II -а, ч. Сталеве свердло, що застосовується у зуболікарській справі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. Бор — I (Bohr) Оґе Нільс, нар. 1922, данський фізик, син Н. Бора; 1950-52 розробив узагальнену (колективну) модель ядра; Нобелівська премія 1975. Універсальний словник-енциклопедія
  4. бор — Бор — boron — Воr — хімічний елемент. Символ В, ат.н. 5, ат.м. 10, 811. Неметал. Темно-сірі кристали. У природі існує у вигляді боратів. Має понад 10 алотропних модифікацій. Кларк 5•10-3% за масою. Найважливіші мінерали – бура та керніт. Гірничий енциклопедичний словник
  5. Бор — Бор прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
  6. бор — БОР¹, у, ч. Хімічний елемент, що входить до складу деяких мінералів. Бор порівняно мало поширений у природі (Заг. хімія, 1955, 560). БОР², а, ч. Сталеве свердло, що застосовується у зуболікарській справі. Словник української мови в 11 томах
  7. бор — БОР¹, у, ч. Хімічний елемент з атомним номером 5, що входить до складу деяких мінералів, зокрема боратів і боросилікатів. Якщо у ґрунтах зовсім немає бору, рослини хиріють і гинуть (з наук.-попул. літ.); Бор порівняно мало поширений у природі (з навч. Словник української мови у 20 томах
  8. бор — Свердло Словник чужослів Павло Штепа
  9. бор — Бор, -ру м. раст. a) Setaria viridis Beauv. ЗЮЗО. І. 136. б) — зілля. Lycopodium complanatum L. ЗЮЗО. I. 127. Словник української мови Грінченка