бичувати

Значення в інших словниках

1. бичувати — бичува́ти 1 дієслово недоконаного виду бити бичем; шмагати бичува́ти 2 дієслово недоконаного виду підпрягати коня або вола Орфографічний словник української мови
2. бичувати — I -ую, -уєш, недок., перех. 1》 рідко.Бити бичем; взагалі бити, шмагати. 2》 перен. Гостро викривати, засуджувати, картати. II -ую, -уєш, недок. Підпрягати коня або вола для перевезення вантажу на гору, у бездоріжжя і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бичувати — БИЧУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок. 1. кого, що, рідко. Бити бичем; узагалі бити, шмагати. Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, .. Словник української мови у 20 томах
4. бичувати — (-ую, -уєш) недок.; крим., жрм. Бродяжити. <...> слідом за недосяжним запахом духів Микола вивівсь на безлюддя, зиму й весну бичував <...> (Є. Пашковський, Безодня). БСРЖ, 63. Словник жарґонної лексики української мови
5. бичувати — див. бити; розвінчувати Словник синонімів Вусика
6. бичувати — ШМАГА́ТИ (ударяти, бити чимсь гнучким), ХЛЬО́СКАТИ, ХЛЬО́СТА́ТИ, НАХЛЬО́СТУВАТИ, СТЬОБА́ТИ, НАСТЬО́БУВАТИ, ХЛЯ́СКАТИ розм., ХВИ́СЬКАТИ розм., ЦВЬОХАТИ (ЦЬВО́ХАТИ) розм., ЦЬВО́ХКАТИ (ЦВЬО́ХКАТИ) розм., ШМО́РГАТИ розм., ШЛЬО́ГАТИ діал., ШВЯ́КАТИ діал. Словник синонімів української мови
7. бичувати — Бичува́ти, -чу́ю, -чу́єш, -чу́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. бичувати — БИЧУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок., перех. 1. рідко. Бити бичем; взагалі бити, шмагати. І руки ломить [син], головою б’є О білий камінь, то в гущавині Кропивою, терном бичує тіло (Фр., XIII, 1954, 220); [Тірца:] Спиніться ви!... Словник української мови в 11 томах
9. бичувати — Бичувати, -чую, -єш гл. 1) Припрягать къ одной парѣ лошадей или воловъ еще одну или нѣсколько впередъ, когда тяжело везти. Ком. ІІ. № 114. На гору йду — не бичую, а з гори йду — не гальмую. Мет. 460. 2) О судахъ: тащить на бичевѣ. Кіев. Словник української мови Грінченка