бунтівник

див. бунтар

Джерело: Словник чужомовних слів і термінів Павло Штепа на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бунтівник — -а, ч. Учасник бунту; той, хто зчиняє бунт; бунтар. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. бунтівник — I. БАЛАМУ́Т розм. (той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на заворушення, виступи і т. ін.), БАЛАМУ́ТА розм. рідше, КАЛАМУ́ТНИК розм. рідше, ЗАКОЛО́ТНИК розм. рідше, КОЛО́ТНИК діал. А воєвода вже кричить: — Це ж баламут! Чому він вчить!... Словник синонімів української мови
  3. бунтівник — Бунтівни́к, -ка́, -ко́ві, -нику́! -ники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. бунтівник — БУНТІВНИ́К, а́, ч. Те саме, що бунта́р. – Запріть браму! Всім по двадцять п'ять [гарячих], а сьому старому бунтівникові кілько влізе (І. Франко); Ігуменя виголошувала прокляття на голови бунтівників, що палять і громлять маєтки та хутори (А. Словник української мови у 20 томах
  5. бунтівник — БУНТІВНИ́К, а́, ч. Учасник бунту; той, хто зчиняє бунт; бунтар. — Запріть браму! Всім по двадцять п’ять [гарячих], а сьому старому бунтівникові кілько влізе (Фр., III, 1950, 273); Ігуменя виголошувала прокляття на голови бунтівників, що палять і громлять маєтки та хутори (Шиян, Гроза.., 1956, 528). Словник української мови в 11 томах
  6. бунтівник — [бун'т'іўник] -ниека, м. (на) -ниеков'і/ -ниеку, кл. -ичеи, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
  7. бунтівник — див. непокірний Словник синонімів Вусика
  8. бунтівник — бунтівни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  9. бунтівник — Бунтівник и бунтовник, -ка м. Бунтовщикъ. К. ЧР. 411. Лихі бунтівники, перевертні щоденні. К. Псал. 177. Словник української мови Грінченка