двойко

Значення в інших словниках

1. двойко — двойко́ числівник кількісний двоє, двійко розм., збірн. Орфографічний словник української мови
2. двойко — невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. двойко — ДВО́Є, ДВІ́ЙКО (ДВО́ЙКО) розм.; ОБО́Є, ОБО́ЙКО розм., ОБО́ЄЧКО розм. (на означення двох названих або відомих осіб, предметів різної статі, роду). Був собі дід та баба.. Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, — Усюди обоє (Т. Словник синонімів української мови
4. двойко — Двойко́, не відм. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. двойко — ДВОЙКО́, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що дво́є. Обоє вони були сироти, побралися й жили собі двойко (Вовчок, І, 1955, 144); Македониха теж взяла до своєї хати двойко хлоп’ят (Шиян, Гроза.., 1956, 332). Словник української мови в 11 томах
6. двойко — Двойко чис. Двое, пара. Родилося у їх скоро двойко діток — близнята: син і дочка. Рудч. Ск. I. 131. Нас тілько двойко в світі. МВ. Худібчину завів і діток сплодив двойко: карапуза хлопчика та скверуху дівчинку. Словник української мови Грінченка