Значення в інших словниках

  1. директор — дире́ктор: ◊ дире́ктор контраба́су → контрабас Лексикон львівський: поважно і на жарт
  2. директор — [диеректор] -ра, м. (на) -ров'і/-р'і, кл. -реи, мн. диереиктори, диереиктоур'іў два диеректори Орфоепічний словник української мови
  3. директор — (англ. director) особа, призначена власником акцій для допомоги в управлінні компанією; managing director – директор, який очолює всю компанію; chairman and managing director – генеральний директор, який є головою ради директорів; board of directors... Економічний словник
  4. директор — КЕРІВНИ́К (той, хто керує кимсь, чимсь, очолює когось, щось), ПРОВІДНИ́К, ПРОВОДИ́Р, ПРОВІ́ДЦЯ розм., ПРОВОДА́Р розм., ПРОВІ́ДЕЦЬ розм., ОРУДА́Р заст., ОРУ́ДНИК заст., МЕ́НТОР заст.; ГОЛОВА́, ГЛАВА́ уроч. (перев. Словник синонімів української мови
  5. директор — I -а, ч. Керівник підприємства, установи або навчального закладу. Виконавчий директор — керівник-адміністратор, який відає питаннями оперативного управління. Директор програми (проекту) — керівник економічної або технічної програми, проекту. II -а... Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. директор — дире́ктор (франц. directeur, від лат. dirigo – спрямовую, керую) керівник підприємства, установи, навчального закладу. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. директор — ДИРЕ́КТОР¹, а, ч. Керівник підприємства, установи або навчального закладу. Веселі домики тонули в вербах.. Там жили всі німецькі майстри й директор са-харні (Н.-Лев., II, 1956, 199); Василь Гурович Ковтун.. Словник української мови в 11 томах
  8. директор — дире́ктор 1 іменник чоловічого роду, істота керівник дире́ктор 2 іменник чоловічого роду провідник у радіоапаратурі Орфографічний словник української мови
  9. директор — (-а) ч.; нарк. Те саме, що драп. ПСУМС, 22. Словник жарґонної лексики української мови
  10. директор — рос. директор (фр. directeur, від латин. didrigo — спрямовую, керую) — керівник підприємства, організації, навчального закладу. Eкономічна енциклопедія
  11. директор — Дире́ктор, -ра, -рові; -ктори́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)