контур

Значення в інших словниках

1. контур — ко́нтур іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. контур — див. ОБРИС; (губ) РИСУНОК. Словник синонімів Караванського
3. контур — -а, ч. 1》 Лінія, що окреслює форму предмета; обрис. || Графічне окреслення предмета. 2》 спец. Замкнений ланцюг провідників. Контур замкненого провідника. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. контур — КО́НТУР, у, ч. 1. Лінія, що окреслює форму кого-, чого-небудь; обрис (див. о́брис 1). М'які, делікатні контури її обличчя вирівнялись, стали ще лагіднішими (М. Коцюбинський); В ранковій імлі бовваніли суворі контури вкритих тайгою гір (О. Словник української мови у 20 томах
5. контур — ко́нтур (нім Kontur, від франц. contour – обрис) 1. Обрис предмета; лінія, що окреслює форму. 2. Замкнене коло провідників електричного струму. ¤... Словник іншомовних слів Мельничука
6. контур — КО́НТУР (лінія, що окреслює форму предмета; графічне окреслення предмета); О́БРИС, КОНФІГУРА́ЦІЯ, ОКРЕ́СЛЕННЯ, ПРО́ФІЛЬ, А́БРИС книжн.; ПРО́РИС (контурна різьблена лінія); СИЛУЕ́Т (контурне зображення когось, чогось). Словник синонімів української мови
7. контур — Ко́нтур, -ру; -тури, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. контур — КО́НТУР, а, ч. 1. Лінія, що окреслює форму предмета; обрис. М’які, делікатні контури її обличчя вирівнялись, стали ще лагіднішими (Коцюб., І, 1955, 48); На горі за ставком завмерли химерні контури верхів дерева, мов на горельєфі група сонних людей (Вас. Словник української мови в 11 томах