1. Словник української мови у 20 томах

контур

КО́НТУР, у, ч.

1. Лінія, що окреслює форму кого-, чого-небудь; обрис (див. о́брис 1).

М'які, делікатні контури її обличчя вирівнялись, стали ще лагіднішими (М. Коцюбинський);

В ранковій імлі бовваніли суворі контури вкритих тайгою гір (О. Донченко);

Зображення на екрані майже зовсім розпливлося. Потім знову з'явилися контури дерев, стовбурів (В. Владко);

В глибинi хуртовинного валу затемнiли контури кам'яниць (Р. Андріяшик);

// Графічне окреслення предмета.

Профіль нашкіцував [намалював] професор Академії мистецтв, і по тому контурові Андрій вишивав нитками з розпущеної скарпетки [шкарпетки] (І. Багряний).

2. тільки мн., перен. Загальний вигляд, зміст і т. ін. чого-небудь, що постає в уяві, в планах тощо; обриси (див. о́брис 2).

Коли ті образи, все більше й більше викристалізовуючись, не давали вже Олесеві навіть спати, він брав папір і накреслював перші контури майбутнього твору, складав його план (О. Донченко).

3. ел. Замкнений ланцюг провідників.

У кількох контурах зі струмом, як, наприклад, у випадку трансформатора, струм у кожному з кіл впливає на потік магнітного поля через інші контури (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. контур — ко́нтур іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. контур — див. ОБРИС; (губ) РИСУНОК. Словник синонімів Караванського
  3. контур — -а, ч. 1》 Лінія, що окреслює форму предмета; обрис. || Графічне окреслення предмета. 2》 спец. Замкнений ланцюг провідників. Контур замкненого провідника. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. контур — Обрис, див. силюета Словник чужослів Павло Штепа
  5. контур — ко́нтур (нім Kontur, від франц. contour – обрис) 1. Обрис предмета; лінія, що окреслює форму. 2. Замкнене коло провідників електричного струму. ¤... Словник іншомовних слів Мельничука
  6. контур — КО́НТУР (лінія, що окреслює форму предмета; графічне окреслення предмета); О́БРИС, КОНФІГУРА́ЦІЯ, ОКРЕ́СЛЕННЯ, ПРО́ФІЛЬ, А́БРИС книжн.; ПРО́РИС (контурна різьблена лінія); СИЛУЕ́Т (контурне зображення когось, чогось). Словник синонімів української мови
  7. контур — Ко́нтур, -ру; -тури, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. контур — КО́НТУР, а, ч. 1. Лінія, що окреслює форму предмета; обрис. М’які, делікатні контури її обличчя вирівнялись, стали ще лагіднішими (Коцюб., І, 1955, 48); На горі за ставком завмерли химерні контури верхів дерева, мов на горельєфі група сонних людей (Вас. Словник української мови в 11 томах