упорядник

Значення в інших словниках

1. упорядник — упоря́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. упорядник — див. АВТОР; (концерту) організатор, (збірки) редактор. Словник синонімів Караванського
3. упорядник — [ўпор'адниек] = впорядник -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
4. упорядник — УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч. 1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (С. Словник української мови у 20 томах
5. упорядник — (впорядник), -а, ч. 1》 Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. 2》 Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.), систематизуючи, складаючи, підбираючи в певному порядку якийсь матеріал; укладач. Великий тлумачний словник сучасної мови
6. упорядник — Упоря́дник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. упорядник — УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч. 1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (Вас., III, 1960, 274). 2. Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін. Словник української мови в 11 томах