глід
Глід:
— (військ.) ряд, рота [X]
— (військ.) ряд, стрій [1]
— (військ.) ряд, шеренга [XI]
— біла тернина [IV]
— військовий ряд, шеренга [20]
— ряд, стрій [13]
— ряд, шеренга [III]
— Глід (нім. Glied) шеренга, військовий, ряд, пояснюється «біла тернина» (528). [MО,IV]
— друкарська помилка: глід зам. гліг [MО,IV]
Джерело:
Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- глід — глід іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- глід — [гл'ід] глоду, м. (на) глод'і, мн. глодие, глод'іў Орфоепічний словник української мови
- глід — глоду, ч. Колюча кущова рослина, яку вирощують як декоративну або для живоплоту. || Плід цієї рослини. Великий тлумачний словник сучасної мови
- глід — ГЛІД, гло́ду, ч. 1. Рід кущів або рідше невисоких дерев родини розових з добре розвиненими колючками і білими, рідше рожевими і червоними квітками, зібраними в напівпарасольки або суцвіття. Словник української мови у 20 томах
- глід — Колюче дерево або кущ пн. півкулі; бл. 200 видів; листки надрізано-пилчасті, знизу світліші, з восковим нальотом; квітки білі або рожеві, окремі або зібрані в щитки; плоди червоні; росте у світлих лісах, заростях, на схилах балок і берегах річок... Універсальний словник-енциклопедія
- глід — Глід, гло́ду і ґлід, ґло́ду Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- глід — ГЛІД, гло́ду, ч. Колюча кущова рослина, яку вирощують як декоративну або для живоплоту. Глід. Відомий великий кущ, досить декоративний весною, під час цвітіння, і восени, коли почервоніють рясні плоди (Озелен. колг. Словник української мови в 11 томах
- глід — Глід, глоду м. раст.: боярышникъ, Crataegus Oxyacantha L. Анн. 112. Crataegus monogyna Jacq. ЗЮЗО. I. 120. Словник української мови Грінченка