1. Словник з творів Івана Франка

халупник

Халу́пник:

— бідняк, що має тільки невеличку хату (халупу) [IV]

— бідняк, що має тільки хату (халупу) [III]

— люди, що мають лише невеличку хатку-халупку без поля! [XIX] Панщину в Австрії зніс був властиво вже цісар Йосиф II патентом з д. 10 лютого 1789, котрим наказано, що від жовтня 1790 року у всіх австрійських краях панщизняна робота має бути скасована (тільки комірники і халупники мали робити її далі), а всі тягарі і повинності підданих мали бути перемінені на гроші [XIX]

— людина, що має тільки хату [I]

— селянин, що мав лише невелику хату без поля [46-2]

— селянин, який крім хати («халупи») нічого більше не має [XI]

— той, що має тільки невеличку хату, халупу [II]

Халу́пники:

— селяни, що мали лише хату без поля [46-1]

Джерело: Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. халупник — халу́пник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. халупник — див. бідний Словник синонімів Вусика
  3. халупник — ХАЛУ́ПНИК, а, ч., іст. Феодально залежні селяни і міщани у шляхетській Польщі, феодальній Литві й на загарбаних ними українських землях у 2-й половині 16 – першій половині 19 ст., які мали тільки хати-халупи. У халупників [XVI ст. Словник української мови у 20 томах
  4. халупник — -а, ч., іст. Безземельний селянин, бідняк, який мав тільки халупу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. халупник — Халу́пник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. халупник — ХАЛУ́ПНИК, а, ч., іст. Безземельний селянин, бідняк, який мав тільки халупу. У халупників [XVI ст.] були тільки халупи (злиденні хати) (Іст. УРСР, І, 1953, 129); Агій, що тут миру на віче зійшлось! І господар, і пан, і халупник (Фр. Словник української мови в 11 томах
  7. халупник — Халупник, -ка м. Безземельный, имѣющій лишь избушку. ЕЗ. V. 31. Шух. І. 271. Словник української мови Грінченка