1. Орфографічний словник української мови

халупник

халу́пник

іменник чоловічого роду, істота

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. халупник — Халу́пник: — бідняк, що має тільки невеличку хату (халупу) [IV] — бідняк, що має тільки хату (халупу) [III] — люди, що мають лише невеличку хатку-халупку без поля! [XIX] Панщину в Австрії зніс був властиво вже цісар Йосиф II патентом... Словник з творів Івана Франка
  2. халупник — див. бідний Словник синонімів Вусика
  3. халупник — ХАЛУ́ПНИК, а, ч., іст. Феодально залежні селяни і міщани у шляхетській Польщі, феодальній Литві й на загарбаних ними українських землях у 2-й половині 16 – першій половині 19 ст., які мали тільки хати-халупи. У халупників [XVI ст. Словник української мови у 20 томах
  4. халупник — -а, ч., іст. Безземельний селянин, бідняк, який мав тільки халупу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. халупник — Халу́пник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. халупник — ХАЛУ́ПНИК, а, ч., іст. Безземельний селянин, бідняк, який мав тільки халупу. У халупників [XVI ст.] були тільки халупи (злиденні хати) (Іст. УРСР, І, 1953, 129); Агій, що тут миру на віче зійшлось! І господар, і пан, і халупник (Фр. Словник української мови в 11 томах
  7. халупник — Халупник, -ка м. Безземельный, имѣющій лишь избушку. ЕЗ. V. 31. Шух. І. 271. Словник української мови Грінченка