1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

звеліти

Звелі́ти, звелю́, звели́ш

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звеліти — звелі́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. звеліти — [звеил’ітие] -л'у, -лиш, -лиемо, -лиете; нак. -ли, -л'іт' Орфоепічний словник української мови
  3. звеліти — -лю, -лиш. Док. до веліти 1). || Порадити що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. звеліти — ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док. Словник синонімів української мови
  5. звеліти — ЗВЕЛІ́ТИ, лю, лиш. Док. до велі́ти 1. — Ходіть, пане Опанасе, може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати (Вовчок, І, 1955, 23); Тим часом Довбишка звеліла дочці розкласти в челюстях трісок і спрягти яєчню (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  6. звеліти — Звеліти, -лю, -лиш гл. Велѣть, приказать. Звеліла мені мати ячменю жати. Чуб. III. 249. Словник української мови Грінченка