1. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

мочити

Мочи́ти, мочу́, мо́чиш, мо́чать, але мача́ти, -ча́ю, -ча́єш

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мочити — мочи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мочити — Змочувати, зволожувати; (коноплі) вимочувати; (шкури) розмочувати. Словник синонімів Караванського
  3. мочити — мочу, мочиш, недок., перех. 1》 Робити мокрим, вологим. || безос. 2》 Тримати у воді, у спеціальному розчині, надаючи певних якостей. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. мочити — МОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, недок. 1. кого, що. Робити мокрим, вологим. А як дістався [Марусяк до рідних гір] – упав на землю, і цілував її, і мочив сльозами... (Г. Словник української мови у 20 томах
  5. мочити — Чу, -чиш, недок. 1. Вбивати. Його вбили, чи, як кажуть у нас, замочили (Дзерк. тиж.). Не знайшовши ніякого Матвія, Тетяна побігла до собаки і за третім ударом лопати замочила його на труп (Б. Жолдак). Я ту суку замочу (Л. Дереш). Словник сучасного українського сленгу
  6. мочити — (-чу, -чиш) недок. 1. кого; крим., мол. Бити; ударяти з великою силою. СЖЗ, 68; ПСУМС, 45. 2. кого; крим., мол. Убивати когось. Тоді клацнув затворною рамою. Кого мочитимемо? Я підвівся. — На кого покажу, — сказав я з притиском, — того й мочитимете! (Л. Словник жарґонної лексики української мови
  7. мочити — гу́би вмочи́ти (промочи́ти) / мочи́ти (промо́чувати). З’їсти, випити зовсім мало; скуштувати. (Яким:) Перве (перше) діло: викушайте (випийте), хоч губи вмочіть. Платить нам за горілку не будете (М. Кропивницький); Дарка промочує губи і віддає горнятко назад: вода без смаку (Ірина Вільде). Фразеологічний словник української мови
  8. мочити — МОЧИ́ТИ (робити мокрим), НАМО́ЧУВАТИ, ЗАМО́ЧУВАТИ, ЗМО́ЧУВАТИ, УМОЧА́ТИ (ВМОЧА́ТИ), УМО́ЧУВАТИ (ВМО́ЧУВАТИ) (робити мокрим, торкаючись рідини); ОБМО́ЧУВАТИ (занурюючи в рідину); ПРОМО́ЧУВАТИ (просочуючи якоюсь рідиною); ПІДМО́ЧУВАТИ... Словник синонімів української мови
  9. мочити — МОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, недок., перех. 1. Робити мокрим, вологим. А як дістався [Марусяк до рідних гір] — упав на землю, і цілував її, і мочив сльозами… (Хотк. Словник української мови в 11 томах
  10. мочити — Мочи́ти, -чу́, -чиш гл. Мочить, смачивать. Треба мочити сорочки. Я вчора мочила коноплі. Не хочу мочити руки. Мочила березівкою виразку, та й загоїлось. Словник української мови Грінченка