смутити

Смути́ти, смучу́, -ти́ш, -тя́ть

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смутити — смути́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. смутити — Засмучувати, журити, завдавати смутку, наводити <�наганяти, накликати, навіювати> смуток, о. огортати серце сумом; док. ЗАСМУТИТИ, повити смутком. Словник синонімів Караванського
  3. смутити — смучу, смутиш, недок., перех. 1》 Викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось. || Наповнювати смутком (серце, душу). 2》 перен. Робити що-небудь похмурим; засмучувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. смутити — СМУТИ́ТИ, смучу́, сму́тиш, недок., кого. 1. Викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось. Смутить мене, що не скоро дістану од тебе листа і знов буду турбуватися (М. Коцюбинський); – Тату, – раптом озвалась Мирослава. Словник української мови у 20 томах
  5. смутити — ЗАСМУ́ЧУВАТИ (викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось), СМУТИ́ТИ, ПЕЧА́ЛИТИ, ПОТЬМА́РЮВАТИ, ОПЕЧА́ЛЮВАТИ рідше, ЖУРИ́ТИ рідше, РОЗСТРО́ЮВАТИ розм., ПЕЧА́ЛУВАТИ діал., ОСМУ́ЧУВАТИ рідко; ПРИСМУ́ЧУВАТИ (трохи). — Док. Словник синонімів української мови
  6. смутити — СМУТИ́ТИ, смучу́, сму́тиш, недок., перех. 1. Викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось. Смутить мене, що не скоро дістану од тебе листа і знов буду турбуватися (Коцюб., III, 1956, 319); — Тату, — раптом озвалась Мирослава. Словник української мови в 11 томах
  7. смутити — Смути́ти, -чу́, -тиш гл. Печалить, наводить грусть. Словник української мови Грінченка