смутити

СМУТИ́ТИ, смучу́, сму́тиш, недок., перех.

1. Викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось.

Смутить мене, що не скоро дістану од тебе листа і знов буду турбуватися (Коцюб., III, 1956, 319);

— Тату, — раптом озвалась Мирослава. — Мені дуже тяжко смутити тебе, але сьогодні таке сталося, що я не можу… (Головко, II, 1957, 586);

// Наповнювати смутком (серце, душу).

Коломийки мої любі, що в вас таке миле? Та не смутіть — розвеселіть серце нещасливе! (Коломийки, 1969, 92);

І слово кожнеє, яке єси прорік [поет], Смутить нам буде серце бідне (Сам., І, 1958, 185).

2. перен. Робити що-небудь похмурим; засмучувати.

Дідівські ікони, обквітчані жовтими гвоздиками та васильками, потемніли, злиняли й смутили головний куток хати (Л. Янов., І, 1959, 141);

Ополудні йду до моря і здаля Бачу, що воно сміється, як маля. І мені його смутити стало жаль (Павл., Бистрина, 1959, 87).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смутити — Засмучувати, журити, завдавати смутку, наводити <�наганяти, накликати, навіювати> смуток, о. огортати серце сумом; док. ЗАСМУТИТИ, повити смутком. Словник синонімів Караванського
  2. смутити — СМУТИ́ТИ, смучу́, сму́тиш, недок., кого. 1. Викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось. Смутить мене, що не скоро дістану од тебе листа і знов буду турбуватися (М. Коцюбинський); – Тату, – раптом озвалась Мирослава. Словник української мови у 20 томах
  3. смутити — ЗАСМУ́ЧУВАТИ (викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось), СМУТИ́ТИ, ПЕЧА́ЛИТИ, ПОТЬМА́РЮВАТИ, ОПЕЧА́ЛЮВАТИ рідше, ЖУРИ́ТИ рідше, РОЗСТРО́ЮВАТИ розм., ПЕЧА́ЛУВАТИ діал., ОСМУ́ЧУВАТИ рідко; ПРИСМУ́ЧУВАТИ (трохи). — Док. Словник синонімів української мови
  4. смутити — смучу, смутиш, недок., перех. 1》 Викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось. || Наповнювати смутком (серце, душу). 2》 перен. Робити що-небудь похмурим; засмучувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. смутити — Смути́ти, смучу́, -ти́ш, -тя́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. смутити — смути́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  7. смутити — Смути́ти, -чу́, -тиш гл. Печалить, наводить грусть. Словник української мови Грінченка