біловус
Біловус, -са
м.
1) Человѣкъ съ русыми усами. Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе? Федьк. І. 25.
2) Человѣкъ съ сѣдыми усами.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- біловус — білову́с іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- біловус — рідше білоус, -а, ч. 1》 Той, хто має світлі або сиві вуса. 2》 бот. Бур'янова злакова рослина, яка росте в полі й на луках. Великий тлумачний словник сучасної мови
- біловус — БІЛОВУ́С, рідше БІЛОУ́С, ч. 1. род. а. Той, хто має світлі або сиві вуса. Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе? (Сл. Гр.); Трудненько було сказати про цього білоуса – чи сивий він, а чи просто вродився аж таким русявим чоловіком (О. Ільченко). Словник української мови у 20 томах
- біловус — БІЛОВУ́С, рідше БІЛОУ́С, а, ч. 1. Той, хто має світлі або сиві вуса. Де ти бавиш, біловусе, де, мійясний світе? (Сл. Гр.); Трудненько було сказати про цього білоуса — чи сивий він, а чи просто вродився аж таким русявим чоловіком (Ільч., Козацьк. роду.. Словник української мови в 11 томах