1. Словник української мови у 20 томах

біловус

БІЛОВУ́С, рідше БІЛОУ́С, ч.

1. род. а. Той, хто має світлі або сиві вуса.

Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе? (Сл. Гр.);

Трудненько було сказати про цього білоуса – чи сивий він, а чи просто вродився аж таким русявим чоловіком (О. Ільченко).

2. род. у. Рослина родини злаків, яка росте в полі й на луках.

Добре жити із чистою вірою у вознесіння правічне ковили й біловусу, череди та нечуй-вітрів (Є. Гуцало);

Лука була вкрита біловусом, щучником дернистим та мітлицею звичайною (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. біловус — білову́с іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. біловус — рідше білоус, -а, ч. 1》 Той, хто має світлі або сиві вуса. 2》 бот. Бур'янова злакова рослина, яка росте в полі й на луках. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. біловус — БІЛОВУ́С, рідше БІЛОУ́С, а, ч. 1. Той, хто має світлі або сиві вуса. Де ти бавиш, біловусе, де, мійясний світе? (Сл. Гр.); Трудненько було сказати про цього білоуса — чи сивий він, а чи просто вродився аж таким русявим чоловіком (Ільч., Козацьк. роду.. Словник української мови в 11 томах
  4. біловус — Біловус, -са м. 1) Человѣкъ съ русыми усами. Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе? Федьк. І. 25. 2) Человѣкъ съ сѣдыми усами. Словник української мови Грінченка