1. Словник української мови Грінченка

веремій

Веремій, -мія

м., веремія, -мії, ж.

1) Кутерма, суматоха, смятеніе. Всі веремію підняли. Котл. Ен. ІІІ. 8. Не краще було й товаришам Гонти: і їх четвертували но городах і містечках, і їх голови, руки і ноги розвішували по перехрестях. Попався у сю веремію і наш дідуган Тарасович. Стор. І. 252. Пастухи в ту ніч, як народився Христос, вздріли й велику веремію на небі. Старод. у. крутити веремія, веремію. Дѣлать быстрыя нападенія, атаки, нападать то здѣсь, то тамъ. Потебн. ІІІ. 67. К. ЧР. 423 Ніхто краще його не ставав до бою, ніхто не крутив ляхам такого веремія. К. ЧР. 13. Крутять в полі веремія делібаші кіньми. К. МБ. XI. 142. Як зачав він веремія крутити: то шарпне, то сіпне, то кусне мене, аж гірко мені стало. Канев. у. крутити мізком веремію. Измышлять, задумывать хитрости. Потебен. ІІІ. 67. Я вже трохи й догадуюсь, яку він крутить мізком веремію. Шереперя, купала на Йвана. 22. сказати веремію. Сказать нѣчто. Сказав би веремію, та здумав, що говію. Ном. № 3583.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Веремій — див. Ярема. Власні імена людей. Словник-довідник
  2. веремій — -я, ч., розм. Те саме, що веремія. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. веремій — ВЕРЕМІ́Й, я, ч., розм. Те саме, що веремі́я. Коли над сим глухим, пустельним місцем жалібно гула одна буря, крутячи страшного веремія і закидаючи усе снігом, – ті [горобці] і зимою хмарами носилися і несамовито цвірінькали (Панас Мирний). Словник української мови у 20 томах
  4. Веремій — Веремі́й іменник чоловічого роду, істота ім'я Орфографічний словник української мови
  5. веремій — див. вир; гамір; метушня; сварка Словник синонімів Вусика
  6. веремій — КОЛОТНЕ́ЧА (безладний рух, гомін людей), КОЛОТНЯ́́ розм., ВЕРЕМІ́Я розм., ВЕРЕМІ́Й розм., ХУ́ГА розм., КО́ЛОТ діал. В кузові зчинилася колотнеча. Люди кричали, лаялися, потім почали гупати кулаками об вицвілий верх кабіни (М. Словник синонімів української мови
  7. веремій — Веремі́й, -мі́я і веремі́я, -мі́ї, -мі́єю Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. веремій — ВЕРЕМІ́Й, я, ч., розм. Те саме, що веремі́я. Коли над сим глухим, пустельним місцем жалібно гула одна буря, крутячи страшного веремія і закидаючи усе снігом, — ті [горобці] і зимою хмарами носилися і несамовито цвірінькали (Мирний, IV, 1955, 16). Словник української мови в 11 томах