1. Словник української мови Грінченка

відбувати

Відбува́ти, -ва́ю, -єш

сов. в. відбути, -буду, -деш, гл.

1) Отбывать, отбыть, исполнять, исполнить (повинность), отрабатывать, отработать. Проханий кусок горло дере, бо тяжко його відбути. Ном. Як заробив, так і відбудеш. Ном. № 7071. Хуста поперем, як три дні панщини відбудем. Ном. № 11260. Відбудеш той муштер та й гуляй, скільки схочеш. Левиц. І. 30. При пості добре відбути гості. Ном. № 192. Не жаль було давно відбутих.... моїх тяжких крівавих сліз. Шевч.

2) Принимать, принять и угостить гостей, — говорится главнымъ образомъ объ обрядовыхъ обѣдахъ, обѣдахъ по приглашенію и пр. Давайте лишень сюди хліб, ковбаси і сало, — я буду одбувать панотця. О. 1862. V. 56. Дітей у нас було п'ятеро.... усі померли. Треба було мені тії одбутки робити самому. То дошки на труни, то копачам, то людей одбувати, а попові ж? Г. Барв. 203.

3) Заканчивать, закончить. У суботу дівич-вечір відбули, а в неділю повінчали. Стор. МПр. 57. Відбули похорон.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відбувати — відбува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відбувати — Відбува́ти. Проводити певний час за якимось заняттям. ● Відбувати перегляд - спостерігати, оглядати. Коло Гірченка стало двоє молодих людий й почали собі відбувати перегляд перехожих. Українська літературна мова на Буковині
  3. відбувати — (кару) терпіти, зносити, витерплювати; (весілля) справляти, (прогульку) здійснювати, (нараду) мати; (куди) від'їздити, відходити, <�ви>рушати, i>водою</i відпливати, відчалювати; Словник синонімів Караванського
  4. відбувати — -аю, -аєш, недок., відбути, -буду, -будеш; мин. ч. відбув, -була, -було; мн. відбули; док. 1》 перех. Виконувати протягом певного строку яку-небудь роботу, повинність, обов'язок. || Переносити кару, страждання; терпіти. || Проходити курс чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. відбувати — ВІДБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБУ́ТИ, бу́ду, бу́деш; мин. ч. відбу́в, була́, ло́; мн. відбули́; док. 1. що. Виконувати протягом певного строку яку-небудь роботу, повинність, обов'язок. Словник української мови у 20 томах
  6. відбувати — відбува́ти / відбу́ти че́ргу. Робити що-небудь неохоче, без будь-якого бажання. Зиркав (Коваль) на всіх спідлоба, сопів та все придивлявся до Чумачихи, як вона обідає: з смаком чи так собі, аби одбути чергу? (В. Кучер). Фразеологічний словник української мови
  7. відбувати — ВИКО́НУВАТИ (проводити в життя певне завдання, доручення, наказ, задум і т. ін.), ЗДІ́ЙСНЮВАТИ, РЕАЛІЗУВА́ТИ, ВТІ́ЛЮВАТИ, ДОВЕ́РШУВАТИ уроч.; ВІДБУВА́ТИ (перев. обов'язки, повинності); НЕСТИ́ (перев. військову службу); ВИРОБЛЯ́ТИ (певну кількість роботи). Словник синонімів української мови
  8. відбувати — ВІДБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБУ́ТИ, бу́ду, бу́деш; мин. ч. відбу́в, була́, ло́; мн. відбули́; док. 1. перех. Виконувати протягом певного строку яку-небудь роботу, повинність, обов’язок. Словник української мови в 11 томах