відбувати

ВІДБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБУ́ТИ, бу́ду, бу́деш; мин. ч. відбу́в, була́, ло́; мн. відбули́; док.

1. що. Виконувати протягом певного строку яку-небудь роботу, повинність, обов'язок.

Під нашою пущею саме одбували косовицю (Марко Вовчок);

В бараці було повно людей – колгоспи відбували трудобов'язок на лісорозробках (І. Багряний);

Рядові козаки – підпомічники – не тільки працювали для військових потреб, але й відбували повинності на користь козацької старшини (з наук. літ.);

Потім він служив у війську, відбув італійську кампанію 1859 р. (І. Франко);

// Переносити кару, страждання, труднощі; терпіти.

Бодай же вас, чорні брови, Нікому не мати, Коли за вас таке лихо Треба одбувати (Т. Шевченко);

Він залюбки згодився б тепер одбути кару за Грицька (С. Васильченко);

У Букачачинському таборі ГУЛАГу відбували десятирічне покарання троє братів чеченців, чи, як їх називали, чеченів (Б. Антоненко-Давидович);

// Проходити курс чого-небудь.

Звичайно ж, тільки Захара Билину могли призначити на виїзд, коли всі студенти відбувають практику при академії (Іван Ле);

У Харкові, де Кухаренко відбув науки, спізнався він в сорокових роках з Костомаровим (М. Коцюбинський);

// Проводити певний час відпочиваючи або працюючи.

Тепер Хома саме відбував цей тиловий медовий період (О. Гончар);

Доктор же відбув при ній службу доброї няні (В. Винниченко);

// Відзначати урочисте свято, справляти весілля, влаштовувати вечірку і т. ін.

Вона .. рушники подавала, а у неділеньку і весілля відбули (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Допоможіть нам відбути наше святкування (Панас Мирний);

Мати й діти смерть не обговорювали, і взагалі, відбувши належні дев`ятини і сороковини, мама почала клопоти по обміну (А. Кокотюха);

// тільки док. Провести якийсь захід.

Андрій зразу попросив відбути тут очну ставку з Донцем (І. Багряний);

Панахиду над небіжчиком у супроводі митрополичого хору відбув протоієрей Василь Флоровський (із журн.);

// кого, що. Приймати й частувати гостей, запрошених з якоїсь важливої побутової нагоди (похорон, весілля і т. ін.).

Вона вирішила одбути гостей по-людськи (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо).

2. тільки док., кого, що і без прям. дод. Позбутися, уникнути кого-, чого-небудь небажаного.

Було, чи яке судове ледащо вчепиться, то я вмію лагідненько його малими грішми відбути (Ганна Барвінок);

– Ох, братці! Лишенька мого Абияк не відбудеш... (Л. Глібов);

– Жартом хочете відбути? – не піддавався на веселий тон міліціонер (О. Бердник).

3. Від'їжджати, відходити.

З Чигирина в Переяслав Богдан одбуває (з думи);

Обідаючи безпосередньо на робочих місцях, працівники на годину раніше відбувають додому (А. Крижанівський);

Митрофан відбув з якимось посольством на Дон і мав лишитися там аж до осені (Ю. Мушкетик).

◇ (1) [Як (мов, ні́би, аби́ і т. ін.)] відбува́ти / відбу́ти че́ргу – робити, виконувати що-небудь неохоче, абияк, без будь-якого бажання.

Кінцівку зустрічі футболісти догравали, неначе відбували чергу (з газ.);

Зиркав [Коваль] на всіх спідлоба, сопів та все придивлявся до Чумачихи, як вона обідає: з смаком чи так собі, аби одбути чергу? (В. Кучер);

(2) [Як (мов, ні́би і т. ін.)] відбува́ти па́нщину, заст. – робити що-небудь без бажання, неохоче.

Навроцька обзивалась до його [нього] знехотя, неначе одбувала панщину (І. Нечуй-Левицький).