1. Словник української мови Грінченка

гайдамака

Гайдамака, -ки

м.

1) Гайдамакъ; человѣкъ, причастный къ крестьянскому возстанію въ 18 вѣкѣ на правомъ берегу Днѣпра. Йде Залізняк Чорним шляхом, за ним гайдамаки. Шевч. 155.

2) Разбойникъ.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гайдамака — гайдама́ка іменник чоловічого роду, істота учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні; під час громадянської війни 1918–1920 рр. солдат особливих кінних частин Центральної Ради та Директорії; розбишака, шибайголова — розм.) іст. Орфографічний словник української мови
  2. гайдамака — -и, род. мн. -ів, ч., іст. 1》 Учасник народно-визвольної боротьби 18 ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського та єврейського гніту. 2》 Під час іноземної інтервенції та громадянської війни 1918-1920 рр. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гайдамака — ГАЙДАМА́КА, и, рідко ГАЙДАМА́К, а, род. мн. ів, ч. 1. іст. Учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Дід починав розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили (С. Словник української мови у 20 томах
  4. гайдамака — гайдама́ка знев. українець (у мовленні поляків початку XX ст.)(ст)||кабан, караїм Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. гайдамака — див. непокірний Словник синонімів Вусика
  6. гайдамака — Гайдама́ка, -ки, -ці, -ко! -ма́ки, -ма́ків і -ма́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. гайдамака — ГАЙДАМА́КА, и, род. мн. ів, ч., іст. 1. Учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Дід починав розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили (Вас., II, 1959, 358). Словник української мови в 11 томах