гончий

Гончий, -а, -е

О собакахъ: гончій. Употребляется какъ существительное: гонча. Левч. 151.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гончий — гончий лист (336) — юр. повідомлення про розшук < польськ. list gończy [MО,V] Словник з творів Івана Франка
  2. гончий — -а, -е. 1》 мисл. Який швидко бігає, привчений гнати звіра (про породу собак). || у знач. ім. гончий, -чого, ч.; гонча, -чої, ж. Собака цієї породи. 2》 перен. Пов'язаний з гонитвою (у 1 знач.) за ким-, чим-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гончий — ГО́НЧИЙ, а, е. 1. мисл. Який швидко бігає, привчений гнати звіра (про породу собак). Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (М. Коцюбинський); Собака в мене був, ох і собака, гончий собака!... Словник української мови у 20 томах
  4. Гончий — Го́нчий іменник чоловічого роду, істота населений пункт в Україні Орфографічний словник української мови
  5. гончий — ГОНЧА́К (мисливський собака), ГО́НЧИЙ, ГО́НЧА, ДО́ЙДА заст. Треба вам знати, що звір, — коли його піднімуть і поженуть гончаки, — робить коло: і заєць, і лисиця, і вовк (Остап Вишня); Тільки що вони поховались, як зашамкотіли кругом землянки гончі... Словник синонімів української мови
  6. гончий — Го́нчий, -ча, -че; го́нчі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. гончий — ГО́НЧИЙ, а, е. 1. мисл. Який швидко бігає, привчений гнати звіра (про породу собак). Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (Коцюб., 1,1955, 399); // у знач. ім. го́нчий, чого, ч.; го́нча, чої, ж. Собака цієї породи. Словник української мови в 11 томах